ПЛАН

Вступ

Умисне вбивство здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України)

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України)

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України)

Висновки

Практичне завдання

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України (ст. 27) закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань»[1]. Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства у цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора відповідальність – кримінальна.

Вбивство спрадавна вважалося злочином проти людини і засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають силу закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це пояснювалося необхідністю продовження роду і зміцнення суспільства. Свобода вбивства загрожувала людству винищуванням, тому спочатку вбивство було засуджене і заборонене в локальних співтовариствах - пологах, племенах і т.д. У міру становлення крупніших людських співтовариств, аж до державних об'єднань, табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законоуложення (як написані, систематизовані сукупності норм і правил поведінки, а також заборон) формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, що формалізуються і закріплюваних в законах.

Вбивство трактується як злочин практично у всіх законодавчих системах - стародавніх і сучасних. Посягання на чуже життя може бути виправдане мораллю і законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем, ці випадки різні. Наприклад, мусульманські норми і правила, закріплені в Корані, не передбачають покарання за вбивство невірного: “ І вбивайте їх, де зустрінете ... адже спокуса - гірше, ніж убиение” [20]. Тоді як вбивство правовірного по шаріату повинно каратися смертю. Одна з перших заповідей Біблейського Мойсея, що визнаються як іудеями, так і християнами, свідчить: “Не убий” Старозавітні правила, що мали для стародавніх іудеїв силу закону, дуже конкретно визначають вбивство як антигромадське діяння. Якщо, згідно Біблії, перший вбивця на Землі Каїн був покараний вічним вигнанням, то згодом за заподіяну іншому смерть вважалася смерть: “Хто ударить людину, так, що він помре, та буде зраджений смерті... а якщо хто з наміром уб'є ближнього підступно (і прибіжить до жертовника), то і від жертовника мого бери його на смерть.” [20]

У сучасних системах права вбивство розглядається як один з найтяжчих злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти у ряді країн.

Поряд з відповідальністю за умисні вбивства без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (ч.1 ст. 115 КК) та при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК), чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Очевидним є те, що кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах, як інститут кримінального права, є не новим і містить достатню кількість теоретично-наукових напрацювань. Водночас окремі питання залишаються недостатньо дослідженими або до цього часу є дискусійними, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення тих чи інших правових норм, і тому виникає необхідність їх поглибленого дослідження.

У першому розділі курсової роботи ми розглянемо умисне вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах має місце у разі особливого психічного стану винного — фізіологічного афекту, що виник під впливом протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, який є одним з видів тимчасового розладу душевної діяльності і виключає осудність (ст. 19 КК). Склад злочину, передбаченого ст. 116 КК, має місце лише у випадках, коли раптово виниклий в стані фізіологічного афекту намір на вбивство був негайно приведений у виконання, тобто коли винний ще знаходився в такому стані. Отже, розриву в часі між насильством або образою і сильним душевним хвилюванням, а також заздалегідь обдуманий намір тут не може мати місця. Крім того, сильне душевне хвилювання винного повинно бути викликано тільки протиправними діями потерпілого, що і відносить даний склад до групи умисних вбивств при пом'якшувальних обставинах. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 116 КК, характеризується наявністю прямого або непрямого наміру. Проте таке вбивство характеризується лише афектованим наміром, і намір тут не може бути заздалегідь обдуманим — навмисним. У зв'язку з цим наявність яких-небудь підготовчих дій до вбивства виключає застосування ст. 116 КК України. Суб'єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

У другому розділі буде розглянуто умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах може мати місце лише під час пологів або відразу після пологів, коли особливий психічний і фізичний стан жінки ослабляє її здатність керувати своїми діями. У разі ж, якщо має місце який-небудь тимчасовий розлад душевної діяльності, зв'язаний з неможливістю породіллі віддавати