звіт в своїх діях і керувати ними, відповідальність виключається відповідно до ст. 19 КК України. Дане діяння повинне мати місце лише відносно своєї новонародженої дитини, а не якої-небудь новонародженої дитини взагалі. Суб'єктивна сторона даного злочину виражається умисною формою вини у вигляді прямого або непрямого наміру. Наявність необережної форми провини по відношенню до смерті виключає кримінальну відповідальність по ст. 117 КК і свідчить про необхідність кваліфікації дій винною по ст. 119 КК. Момент виникнення наміру не враховується при кваліфікації даного злочину і може бути як заздалегідь обдуманий, так і що раптово виник або афектований. Суб'єктом цього злочину може бути тільки мати новонародженої дитини, осудна і така, що досягла 14-річного віку. Інші особи (батько дитини, близькі родичі матері новонародженої дитини і т.д.), що безпосередньо позбавили життя новонародженої дитини, або виступаючі співучасниками скоєння даного злочину, несуть відповідальність по ч.1 або ч.2 ст.115 КК України.
У третьому розділі наший курсової роботи ми зупинимося на вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах має місце у разі явної невідповідності захисту характеру і небезпеці посягання, а також перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. У кожному конкретному випадку при перевищенні меж необхідної оборони повинна бути з'ясована наявність підстави і ознак необхідної оборони, передбачених ст. 36 КК. При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, повинна бути з'ясована наявність підстав і ознак, передбачених ст.38 КК. Лише при порушенні однієї з ознак необхідної оборони або затримання особи, що скоїла злочин, можливе застосування ст.118 КК. При визначенні цієї ознаки необхідно враховувати, що особа, що обороняється (при необхідній обороні) або особа, що затримує злочинця (при затриманні особи, що скоїла злочин), будучи в стані душевного хвилювання, викликаного раптовим нападом або злочином, не завжди здатна зважити характер небезпеки посягання і вибрати відповідні засоби захисту і міри затримання злочинця [15]. Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується умисною формою вини. Це обумовлено тим, що перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, по необережності взагалі неможливо. Винний повинен не тільки усвідомлювати, що вживаний ним захист або заходи по затриманню злочинця явно не відповідають посяганню або заходам, необхідним для затримання злочинця, і може привести до смерті нападаючого або злочинця, але і бажати настання такого наслідку. Вбивство, здійснене при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, зв'язане з обставинами, передбаченими пунктами 1, 2, 4, 5 і 13 ч.2 ст. 115 КК, повинне кваліфікуватися не як умисне вбивство при обтяжливих обставинах, а по ст. 118 КК України. Суб'єктом даного вбивства може бути фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.
1. Умисне вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК)
Стаття 116 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, здійснене в стані афекту. Дана кримінально-правова норма знаходиться в розділі 7: «Злочини проти особи», в розділі 16 «Злочину проти життя і здоров'я» Особливої Частини КК.
Всі злочини проти особи, передбачені в розділі 7 КК, роблять замах на один об'єкт, який в кримінально-правовій теорії носить назву родовий об'єкт — це суспільні відносини, що охороняють права і свободи особи як людини і громадянина. Видовим об'єктом злочинів розділу 16 КК є життя і здоров'я людини, що розуміються в біологічному сенсі.
Безпосереднім об'єктом вбивства в стані афекту є життя людини як біологічний стан.
Вбивство в стані раптового виниклого сильного душевного хвилювання (афекту), спровокованого протиправною або аморальною поведінкою потерпілого традиційно відноситься до привілейованих, менш небезпечним видам злочинів проти життя [18].
Підставою пом'якшення відповідальності в таких випадках є, перш за все, віктимна (неправомірна або аморальна) поведінка потерпілого і викликаний ним стан сильного душевного хвилювання у винного. У психології такий стан психіки людини носить назву фізіологічного афекту.
Фізіологічний афект характеризується як емоційний спалах високого ступеня. Він виводить психіку людини із звичайного стану, гальмує свідому інтелектуальну діяльність, до певної міри порушує виборчий момент в мотивації поведінки, утрудняє самоконтроль, позбавляє людину можливості твердо і всесторонньо зважити наслідки своєї поведінки. В стані афекту здатність усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, а також керувати ними в значній мірі знижена, що є однією з підстав для визнання здійсненого в такому стані злочину менш суспільно небезпечним, чим злочин, здійснений при спокійному стані психіки.
Від фізіологічного афекту слід відрізняти так званий патологічний афект, який є тимчасовим хворобливим розладом психіки. При нім наступає глибоке затьмарення свідомості і людина втрачає здатність віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними. Особа в таких випадках визнається неосудною, а значить і не може нести кримінальну відповідальність.
Для вирішення питання про те, чи здійснено діяння в стані фізіологічного або патологічного афекту, необхідно призначити комплексну психолого-психіатричну експертизу.
Вбивство в стані афекту визнається здійсненим при пом'якшувальних обставинах лише за наявності певних умов:
1) сильне душевне хвилювання і намір на злочин повинні виникнути раптово;
2) вони викликані протиправною або аморальною поведінкою потерпілого.
Раптовість сильного душевного хвилювання, за загальним правилом, полягає в тому, що воно виникає негайно, як реакція у відповідь на протиправну або аморальну поведінку потерпілого. Між вбивством і провокаційною поведінкою потерпілого, що викликала стан афекту і намір на злочин, в переважній більшості випадків не повинно бути розриву в