Таким чином, визначити чи був у винного стан афекту викликаний тривалою психотравмуючою ситуацією, можна лише за допомогою спеціальних пізнань в області психології, удаючись до спеціальних методів вивчення особи винного.

У статтю 116 КК введена друга частина, чого не було в ст. 104 КК УРСР 1960 року. Така новела відповідає фактичному збільшенню ступеня суспільної небезпеки злочину. Кваліфікуючий вид даного злочину (ч.2 ст.16) має місце в тих випадках, коли в стані афекту здійснено вбивство два або більш за осіб. Мова йде про декілька вбивств, здійснених одночасно і впродовж короткого проміжку часу і охоплюваних єдиним умислом винного. Скоєне кваліфікується по ч.2 ст. 116 КК незалежно від того, які мотиви зумовили перше і подальші вбивства. Головне, щоб ці вбивства були здійснені в стані фізіологічного афекту, викликаного протиправною або аморальною поведінкою кожного з потерпілих. Афектне вбивство однієї людини і замах на життя іншого не може розглядатися як закінчений злочин, передбачений ч.2 ст.116 КК України.

Об'єктом всякого вбивства, у тому числі і афектного вбивства, є життя людини. Проте в даному випадку об'єктом посягання є життя не якої-небудь людини, а людини, яка грає в структурі злочинного діяння зовсім не останню роль. Така роль, яку кримінальний закон (ст.116 КК України) відводить поведінці потерпілого як обставині, що викликає стан «виправданого» афекту винного в процесі здійснення злочину, зобов'язує більш глибоко, чим по будь-якій іншій категорії справ, досліджувати особу того, що самого потерпіло. Саме на життя цього суб'єкта робить замах винен, заподіюючи йому смерть.

Афект, в стані якого скоюється даний злочин, безпосередньо зв'язується з певною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого: насильством, знущанням або тяжкою образою або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю), а також тривалою психотравмуючою ситуацією, яка виникає у зв'язку з систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. Такі дії (бездіяльність) повинні бути здійснені особою, на життя якого робить замах злочинець, саме такі дії (бездіяльність) потерпілого є необхідною обов'язковою умовою виникнення афекту винного в даному злочині.

Дії (бездіяльність) особи, яка в результаті посягання винного на його життя стає таким, що потерпів, повинні бути по сенсу закону не всякі, а по-перше, достатньо сильними подразниками, які здатні викликати афектний стан у винного; по-друге, неправомірними або аморальними, такими, що свідчать про вибачний характер виниклого афекту; по-третє, обставинами, виступаючими як безпосередній привід виникнення афекту і здійснення в цьому стані злочину.

Зі всього вищесказаного, слідує вивід про те, що в даному злочині є особливий потерпілий, не який-небудь випадковий по своєму характеру або вибраний злочинцем по яких-небудь своїм міркуванням, а суб'єкт, який із-за своєї певної поведінки відносно винного стає потерпілим (жертвою) злочинного посягання.

Саме потерпілий, вірніше його неправомірна або аморальна поведінка, провокують у відповідь дії винного, який в афектному стані заподіює першому смерть.

Таким чином, тут можна прослідкувати ланцюжок послідовних подій, в якому поведінка що самого потерпіло грає роль, що ініціює. На першому етапі цього ланцюга повинні бути протиправні (аморальні) дії або бездіяльність потерпілого, потім слідує викликаний ними стан афекту у винного (далі дозріває мотив, мета, намір у винного під впливом афекту), і лише потім наступає остаточна стадія (розв'язка) злочинного посягання — у відповідь дії винного, в результаті яких він заподіює смерть потерпілому.

Особливість об'єктивної сторони вбивства в стані афекту полягає в тому, що воно може бути здійснене тільки шляхом активних дій. Це пояснюється тим, що афекту, що зародився і миттєво прогресуючому, завжди необхідна розрядка, і він знаходить її в діях, полягання спокою у всіх проявах афекту виключається. Таким чином, зробити вбивство в стані афекту шляхом бездіяльності неможливо, оскільки психологічна природа афекту така, що йому у будь-якому випадку потрібна негайна «розрядка в діях».

2. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)

Вбивство матір'ю новонародженої дитини – один з поширених і небезпечних злочинів проти життя особи. У практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цього злочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання. Причому особливу трудність представляє встановлення об'єктивної сторони злочину. А тим часом, даний елемент складу злочину є одним з початкових моментів при встановленні кваліфікації діяння, розмежування схожих злочинів. Проводячи екскурс в історію українського кримінального права, слід зазначити, що аж до ухвалення КК України 2001 р. цей вид вбивства не був передбачений. Але, мабуть, враховуючи поширеність даного украй негативного явища і специфічні обставини його здійснення (психічний і фізичний стан винної, інші обставини), законодавець вважає за необхідне закріпити його як самостійну кримінально-правову норму, визначивши її об'єктом суспільних відносин, що склалися у сфері охорони життя новонародженого і живонародженого немовляти. Він же визнається і потерпілим, і об'єктом цього діяння [8].

В зв'язку з цим представляється доцільним виявити чіткі межі ознак об'єктивної сторони злочину. Значення об'єктивної сторони полягає в тому, що, по-перше, будучи елементом складу злочину, вона входить в підставу кримінальної відповідальності, по-друге, є юридичною підставою кваліфікації злочинів, по-третє, дозволяє розмежувати злочини, схожі між собою по інших елементах і ознаках складу, по-четверте, містить критерій відмежування злочинів від