Важливим є і встановлення чітких меж ознак об'єкту, суб'єкта і суб'єктивної сторони даного складу злочину, адже для розмежування його від суміжних складів злочинів вони мають важливе значення.

Об'єктом посягання даного злочину є життя новонародженої дитини. Потерпілим від злочину, передбаченого ст.117 КК України, завжди є новонароджена дитина. Життя новонародженої дитини виступає як об’єкт суспільних відносин і підлягає кримінально-правовій охороні в рівній мірі, як і життя іншої дорослої людини. Дитині від народження належать і гарантуються державою права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, Сімейного кодексу України і інших нормативних правових актів України. Оскільки об'єкт входить в підставу кримінальної відповідальності, для притягання особи до відповідальності по даній статті КК України, необхідно встановити, якому об'єкту бажало заподіяти шкоду своїми діями конкретна особа, мати дитини, або створювалася загроза спричинення такої шкоди. Але Кримінальний Кодекс не містить визначення «новонародженості», і звернення до медичних критеріїв не дає нам жорстких меж, що визначають цей стан дитини: педіатрія визначає новонародженість одним місяцем, акушерство – одним тижнем, а судова медицина, пояснюючи, що важкий стан жінки, викликаний родовими муками триває протягом доби, визначає новонародженість однією добою. Для вирішення цього питання на кримінально-правовому рівні необхідно враховувати стан матері, обумовлений фізичними або психічними властивостями її організму. Виходячи з цього, період новородження може бути визначений періодом початку життя дитини – фізіологічних пологів і протягом доби, хоча він може бути продовжений і деякі автори вважають, що в цьому випадку слід користуватися педіатричним критерієм (один місяць).

Об'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути новонароджена дитина з моменту відділення з організму матері і в період до одного місяця. Вбивство дитини більш старшого віку не може кваліфікуватися по ст.117 КК України.

Об'єктивна сторона такого злочину як вбивство матір'ю новонародженої дитини (ст.117 КК), виражається в спричиненні смерті новонародженій дитині шляхом дії (наприклад, задушення або нанесення ран і ударів) або бездіяльності – залишення новонародженого без допомоги і годування, тобто свідомими діями матері, направленими на позбавлення життя немовляти, по-друге, злочинним результатом у вигляді смерті новонародженого і причинно-наслідковим зв'язком між ними. Диспозиція ст.117 КК має складну конструкцію, яку, по-перше, складають три самостійні умови, утворюючих об'єктивну сторону даного складу злочину:

1) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів;

2) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації;

3) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в стані психічного розладу, що не виключає осудності.

Тут маються на увазі психічні аномалії, що свідчать про обмежену осудність (ст.19 КК України), яка в даному випадку виявляється обставиною, що впливає на кваліфікацію злочину. При психічних аномаліях даний злочин необхідно відмежовувати від так званих післяродових психозів, захворювань шизофренії, маніакально-депресивного психозу, спровокованих вагітністю і пологами.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути тільки мати дитини, що досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона вбивства матір'ю новонародженої дитини представлена найчастіше прямим умислом. Можливий і непрямий умисел. Психічне відношення матері-вбивці до своїх дій (бездіяльності) і наслідків видно з бажання настання смерті новонародженої дитини або свідомо допускає настання цієї смерті. Намір при цьому не обов'язково повинен бути таким, що раптово виник.

Провина, як певна форма психічного відношення особи до здійснюваного нею суспільно небезпечного діяння, складає ядро суб'єктивної сторони злочину, хоч і не вичерпує повністю її змісту. Провина, як обов'язкова ознака будь-якого злочину, тут виступає у формі наміру.

При цьому емоції (переживання особи у зв'язку з скоюваним злочином) в даному діянні тісно пов'язані з мотивами. Як видно, вони можуть входити і в об'єктивну сторону злочину.

3. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК)

Спричинення смерті при захисті від нападу стає злочинним лише унаслідок|внаслідок| перевищення меж необхідної оборони, яке і робить|чинити| спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але|та| в значно меншому ступені|міра|, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує|вказувати| розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками|фактор|, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.

Сказане, укупі з|із| тим, що для характеристики об'єкту вбивства велике значення має особу|особистість| потерпілого, дозволяє, на нашу думку|видаватися|, зробити висновок про те, що об'єкт вбивства, здійсненого при перевищенні меж необхідної оборони, представляє|уявляти| меншу цінність, чим об'єкт, допустимий, простого вбивства.

Необхідна оборона є|з'являтися,являтися| обставиною, що виключає суспільну|громадський| небезпеку і протиправність, а отже, караність і злочинність дій того, що обороняється. Спричинення шкоди в стані|достаток| необхідної оборони буде правомірним, і навіть суспільно корисною дією, але|та| лише за наявності певних умов, що іменуються в теорії кримінального|карний| права "умовами правомірності необхідної оборони". Останні прийнято ділити на дві групи: умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до посягання|зазіхання|, і умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту. Перші визначають виникнення стану|достаток| необхідної оборони, а другі - правомірність дій із захисту порушеного права.

Найважливішою умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання|зазіхання|, є|з'являтися,являтися| його суспільна|громадський| небезпека. Це властивість діяння носить об'єктивний характер|вдача| і визначається як здатність|здібність| заподіяти|спричинити| шкоду суспільним|громадський| відносинам, тобто об'єктам кримінально-правової охорони. Вони вказані в ч. 1 ст. 36 КК| України: особа|особистість| і права того, що обороняється або інших осіб|обличчя,лице|, інтереси суспільства|товариство| і держави, що охороняються законом. Спричинення або загроза|погроза| спричинення шкоди будь-якому з