Найбільш поширеною формою вини є умисел. Юридична енциклопедія визначає умисел як „одну з форм вини у праві, яка полягає у специфічному вияві свідомості й волі особи у вчинюваному нею правопорушенні”[юр енц]. Стаття 24 Кримінального кодексу України поділяє умисел на прямий та непрямий. Зі змісту даної статті випливає, що умисел можна визначити наявністю трьох ознак:

Усвідомлення особою суспільної небезпеки діяння.

Передбачення суспільно небезпечних наслідків такого діяння.

Бажання настання таких наслідків або свідоме припускання їх настання.

Саме за третьою ознакою законодавець розділяє прямий та непрямий умисел. При прямому умислі вольовий момент полягає у бажанні настання суспільно небезпечних наслідків діяння, а при непрямому – свідомим припущенням їх настання. Різниця полягає в тому, що в першому випадку воля особи є активною щодо наслідків, а в другому – пасивною, оскільки наслідки – це побічний результат злочинного діяння винного, спрямований на досягнення іншої мети.