Виникають питання - які дії слід віднести до юридичне значущих дій? На якій підставі ті чи інші дії можна охарактеризувати як юридичні - чи за ознакою суб'єкта або установи, чи за наявністю правових наслідків, чи за ознакою використання правових засобів? На нашу думку, відповіді можуть бути різними в залежності від того, що мається на увазі. Якщо ми намагаємося окреслити окремий вид чи форму юридичної діяльності, то необхідно використовувати комплексний підхід згідно до усіх ознак, що були нами зазначені. Якщо розглядати окремо взятий акт людської поведінки за межами професійної юридичної діяльності, то за основу доцільно брати наявність або відсутність правових наслідків. Наприклад, громадянин, який не має юридичних знань, не працює у юридичній установі здійснив акт купівлі-продажу автомобіля або звернувся у суд з позовом, то можна стверджувати, що він здійснив юридичне значущі дії за ознакою виникнення, зміни або припинення правових відносин у зв'язку зі своєю активністю. У той же час, в межах виконання свого професійного обов'язку юристом всі його дії, націлені на досягнення правового результату, слід вважати юридичне значущими.

4. Види юридичної практики

Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін. Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв'язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету.

Для з'ясування соціальної цінності юридичної практики необхідно звернутися до розгляду її функцій - основних напрямів впливу на суспільні відносини. Традиційним є підхід поділу функцій на спеціально-юридичні та загально - соціальні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відмічено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі чого, ми виділяємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову індивідуально-організаційну, реестраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.

Ще одним важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є з'ясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою. Теорія і практика по суті невід'ємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної. В цілому, головним завданням юридичної науки є вирішення потреб та інтересів громадянського суспільства, окремих його суб'єктів у ході здійснення юридичної практики. Відповідно до цього, зворотній зв'язок існує у бік теорії. Факти реальної дійсності являються предметами науково-теоретичних досліджень, в результаті чого ми отримуємо певні висновки, узагальнення, закономірності, будуємо прогнози на майбутнє. У теоретико-пізнавальній діяльності практика має виключне значення тому, що виступає в якості одного із засобів засвоєння теоретичних положень, переведення їх з ряду уявлень у площину професійних навичок та вмінь. Саме практика підказує ті питання, які потребують свого ретельного вивчення. У ході практичної діяльності накопичується досвід юридичної роботи, що потім підлягає теоретичній переробці, передачі іншим суб'єктам. Наприклад, у процесі прийняття закону або іншого нормативно-правового акту використовуються пропозиції вчених-юристів, які готують той чи інший проект, узгоджують його з потребами практики. До окремих положень проекту, навіть слів, можуть надаватися пояснення, ґрунтовні докази, порівняльний аналіз. Всі наукові знання, стосовно правил та прийомів створення норм права, їх формалізації, прийнято називати правилами юридичної техніки. У ході розслідування правопорушень також використовуються теоретичні знання, як методика проведення окремих слідчих дій, володіння нормативним матеріалом або закономірностями перспективи юридичної справи тощо. При цьому можуть використовуватися теоретичні знання фахівців не юридичної сфери для надання висновків по окремим питанням. Це, наприклад, психологи, викладачі, мистецтвознавці, які своїми теоретичними рекомендаціями допомагають вирішенню справи, встановленню істини. Використання теоретичних знань у юридичній діяльності значною мірою впливає на її ефективність.

Таким чином, юридична наука, як теоретична надбудова, існує для вирішення нескінченного кола питань суспільного життя, що виникають у сфері регулятивного впливу права і обумовлені людськими потребами та інтересами. Це в свою чергу означає, що у ході теоретичних досліджень,