об’єднує правові системі багатьох держав сучасного світового суспільства.

Існує вона на європрейській території в країнах латинської (Італія,

Іспанія, Португалія, та ін.) та романо-германської (Франція, Німеччина,

Швеція, та ін.) мовних груп. Крім цього, до цієї правової сім’ї відносяться

правові системи держав Латинської Америки, значної частини Африки, країн

Близького Сходу. В багатьох країнах, наприклад, в Японії, можемо помітити

вплив цієї правової системи.

Характерною особливістю романо-германської правової сім’ї є те, що вона

спирається на нормативно-правові акти, які як правило кодифіковані. На

таких кодифікованих основах законодавства засноване право Франції,

Німеччини, Іспанії, Італії та ін.

На саме становлення романо-германської правової системи вплинуло право

Древнього Риму, і зараз вона існує на запозичених із Римського права

основних поняттях, правових інститутах.

Економічний, соціально-політичний розвиток суспільства є головним

джерелом становлення національної правової системи. В країнах Європи, які

тяжіють до романо-германської правової системи, такими умовами стали:

феодальна роздробленність, формування централізованих держав, становлення

буржуазії, як панівного класу. Тут стали керувати за допомогою законів і

кодексів, в яких чітко визначалось: що не заборонено, то дозволяється. В

цьому міститься особливості романо-германської правової системи.

Важливим джерелом романо-германської системи права виступаэ закон.

Закони приймаються парламентами країн системи, мають вищу юридичну силу и

розповсюджуються на всю територію держави, на всіх її громадян. Згідно

романо-германської доктрини закони розподіляються на конституційні і

загальні. У всіх країнах системи закріплені принципи пріорітету

конституційних законів над загальними Крім законів в країнах романо-

германської системи приймається багато підзаконних актів: декрети,

регламенти, інструкції, циркуляри та багато інших.

Другим джерелом романо-германського права є звичай, який виступає в

якості додатку до закону. Крім цього, звичай виконує функцію стримування

протирічь, несправедливості законодавчих рішень.

Своєрідно положення звичаїв в системі джерел романо-германського права.

Вони можуть діяти не тільки як додаток до закону, але й поряд із законом.

Можливі ситуації, коли традиції займають положення «проти закону»

(наприклад в Італії, у навігаційному праві, де морський закон переважає

над нормою громадянського кодексу). В цілому, сьогодні за рідким

виключенням, традиції втратили характер самостійного джерела права.

Третім джерелом романо-германського права, з відповідними

застереженнями, може бути визнана судова практика. По питанню судової

практики, як джерела романо-германського права позиція доктрини вельми

суперечлива. Не дивлячсись на це, можна зробити висновок про можливість

зарахування судової практики до числа допоміжних джерел. В першу чергу це

стосується «касаційного преценденту». Касаційний суд - це вища інстанція,і

тому по суті, «просте» судове рішення, засноване, наприклад, на

аналогічному чи загальному принципах, благополучно минувши «касаційний

етап», може сприйматися іншими судами при вирішенні схожих справ, як

фактичний прецедент. Тут можна казати про судовий прецедент як деяке

виключення, яке не доторкується початкового принципу верховенства закону.

Також є принципово важливим і те, що суди не перетворюються в законодавця.

У всіх країнах романо-германської сім’ї визнається ділення права на

публічне і приватне. Публічне право регламентує відносини субординаційні,

які базуються на владі і підкоренні, на механізмі примусу зобов’язаних

особ. В ньому домінують імперативні норми, які можуть бути змінені,

доповнені учасниками правовідносин. До сфери публічного права можна

віднести конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне

право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права и т.д.

Приватне право опосередковує відносини між рівноправними, незалежними

суб’єктами. Тут переважають диспозиційні норми, що діють лише в тій

частині, в якій вони не змінені, не скасовані їх учасниками. До сфери

приватного права належать: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне

право та інші.

Однак такий розподіл в деякій мірі втратив за останній час те значення,

яке мав на перших етапах розвитку континентального права, хоча все ще

залишається важливою характеристикою структури сучасних національних

правових систем.

Ми розглянули загальні ознаки правової системи країн, які належать до

романо-германської правової сім’ї.

На закінчення, хотілося б підкреслити, що різноманітні країни романо-

германської правової сім’ї об’єднанні в теперішній час єдиною концепцією,

за якою, першочергова роль належить закону. Але існують і деякі значні

відмінності між системами цих країн, що торкаються конституційного

контролю, кодифікації, різноманітної ролі закону і регламенту, тлумачення

законів.

Отже, романо-германська система кодифікована, в основному базується на

кодексах, на докладному і розвинутому централізованому законодавчому

регулюванні. На перший план висунуті правові норми, які розглядаються як

обов’язкові правила поведінки, які відповідають вимогам справедливості.

Основна ціль юридичної науки і практики - правильно знайти зміст цих норм і

через них забезпечити бажане для суспільства врегулювання відносин людей.

Застосування права, як здійснення правосуддя займає в цій системі підлегле

місце, звідси і обмежена роль судової практики.

Система загального права.

Система загального (або англо-американського) права включає право

Англії та інших країн, які взяли англійське право за взірець. В англо-

американській правовій сім’ї слід розрізняти групу англійського права и

пов’язаного з ним за своїм походженням - права США.

В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія,

Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні колонії Британської

імперії. Як відомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, і тому

англійське «загальне право» одержало розповсюдження в багатьох країнах

світу.

Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське

«загальне право», в наш час є майже самостійне. І яке відрізняється від

класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою і

загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система і система

окремих штатів, між якими часто виникають суперечки по питанням правового

регулювання - ситуація невідома в Англії. Крім того, відмінності правової

системи США проявляються у нормах права і структурі права. Але в цілому -

це загальна система права.

Загальне право було створене суддями, які вирішували конкретні

конфліктні ситуації. В системі загального права, сама норма права менш

абстрактна, ніж в романо-германській