релігією. В основі мусульманського права лежить чотири джерела:

Священна книга Коран, складена із висловлювань Алаха, котрий звертається до

останього із пророків і посланців, Магомета.

Сунна - збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань

Магомета, відтворені цілим рядом посередників.

Іджма - конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими-

ісламістами.

Кияс -роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми

джерелами мусульманського права.

Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням

мусульманських країн і сприймаються як обов’язкові правила поведінки.

В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним

законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс.

Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам

Корану і Шаріату підлягають як релігійна , так і етична сторони суспільного

життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони

стверджують, що ці норми, освячені волею Алаха, найбільш сильні за своєю

дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській

Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран.

Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну

незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом–

шаріатом – в мусульманських країнах діє і звичайне право – адати.

Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх

спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права,

правових закладів, правовій культурі, правового регулювання.

Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш

час роблять правові системи Заходу - романо-германська і загального права.

Так, поряд з комплексом мусульманських норм “особистого статусу”

(правосуб’єктивність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі

галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне.

Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і

діяльність судів.

В той же час, в ряді країн зберігаються і діють мусульманські суди, в

юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а

інколи і цивільних чи кримінальних.

В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім’ї,

мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не

втратило своїх позицій в якості діючих правових норм. Виключення складає

тільки Турція, де ще в 30-і рр.цього століття, мусульманське право у всіх

галузях було замінене законодавством буржуазного типу.

Отже можна сказати про своєрідні відмінності і єдності правових норм в

мусульманськй правовій системі. В цілому, це право не зливається з релігією

і не виступає частиною ісламу, як релігійної системи, хоч багато його норм

і співпадають з релігійними правилами поведінки.

Індуське право.

Індуське право – це оригінальна правова система, яка відображає вплив

англійського загального права часів колонізації з одного боку і індуського

з іншого. Норми індійського права були обов’язкові для всіх проживаючих

вкраїнах індуського права, незалежно від їх національності і релігійної

належності.

Індійське право – це релігійна правова система спільноти, яка сповідує

іудаїзм в Індії, та інших країнах Південно-Східної Азії і Африки.

Однією із догм індуїзма є те, що люди поділені з моменту народження на

соціальні і ієрархійні категорії, кожна з яких має свою систему прав і

обов’язків, а також і мораль. Пояснення кастової структури суспільства -

основа філософської, релігійної і соціальної системи індуїзма. При цьому

кожна людина повинна вести себе так, як це визначено соціальною кастою,

якій він належить. Головною рисою індійського права є його органічний

зв’язок з релігією.

Уряду дозволяється законотворити, але судові преценденти і

законодавство не вважаються джерелами права. Суддям дані широкі

повноваження, щоб усіма можливими способами примирити справедливість і

владу, навіть коли існує відповідний закон.

Ці країни довгий час були колоніями Англії, слідством цього став вплив

англосаксонського права, яке засноване на судовому преценденті. Але правило

прецендента не стало головніше традицій індуського права. .Англо-саксонське

право діє тільки в містах, а в селах продовжує регулювати суспільні

відносини правовий звичай.

Багато інститутів і норм цього права зазнали модифікації, але повного

витіснення індуського права не сталося. Склалося нове право, де індуське

право зберігло своє регулююче значення, правда з деякими обмеженнями.

Конституція 1950 р. відхилила систему каст і заборонила дискримінацію

за кастовою належністю. В індуському праві відбулася свого роду революція.

Однак Основний закон застосовується тільки до індусів, а не до всіх

громадян Індії.

До норм індуського права, які діють в сучасних умовах, належать

регламентація приватного статуту, включаючи шлюб і розлучення, неповноліття

і опікунство, наслідування, спільну власність, релігійні інститути.

Отже, ми бачимо, що вірність традиціям прослідковується скрізь всі

перетворення, вікові корені пов’язані з релігією дають про себе знати.

Право Далекого Сходу.

Зовсім інша картина відкривається при погляді на Далекий Схід, і

особливо на Китай.

Тут мова не йде про те, щоб побачити якесь ідеальне право, яке

відрізняється від норм, вироблених законодавцем, чи інших норм, які

застосовують на практиці. Тут під сумнівом стоїть сама цінність права.

Право в цій системі не тільки далеке від того, щоб бути фактором ладу і

символом справедливості; воно знаряддя свавілля, фактор, який порушує

нормальну чергу речей. Добропорядний громадянин не зобов’язаний поважати

право і навіть думати про нього: його образ життя повинен виключати будь-

які правові посягання і будь-які позови до правосуддя. В своїй поведінці

людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а прагненням до гармонії

и спокою. Погоджуючі процедури цінніш правосуддя, і конфлікти потрібно

вирішувати шляхом посередництва, а не шляхом права. Увесь Далекий Схід

традиційно притримується саме такого погляду, виражаючи його у формулі

«право добре тільки для варварів».

Правова система сучасного Китаю представляє собою складне переплетіння

двох протилежних історично обумовлених концепцій:

Конфуціанства, яке закликало будувати відношення людей на засадах

добродіяння і моралі.

Вчення законників, які заснували ідею пріорітетної ролі закону, підриманого

силою держави.

Комуністичний режим в Китаї і вестернізація Японії не змінили значно

цього погляду, який закріпився у свідомості людей.

Система звичайного