Розглядаючи і характеризуючи соціально-політичний устрій і правові

системи африканських держав, необхідно спочатку врахувати особливості

традицій, як правових елементів, їх різноманіття і складність, так як вони

існують в економіці, політиці, і праві цих країн.

Хоч країни африканського континенту і були довгий час колоніями більш

сильних держав, які нав’язували свої правові системи, але не дивлячись на

це зберіглися і місцеві правові звичаї і релігійно-юридичні норми. В

багатьох країнах існують колоніальні законодавства, щоб знайти необхідні

умови для подальшого розвитку. Перш за все це стосується конституційного

законодавства, але все рівно ще до цього часу діють багато актів

колоніального періоду.

Однією із найхарактерніших рис, які властиві праву африканських країн,

є їх неоднорідність. Крім цього, те що тут діє колоніальне законодавство,

величезний вплив справляє і національне право, а в деяких країнах і доволі

таки поширена система релігійно правових норм, що регулює в основному

цивільні і шлюбно-правові відносини. Майже скрізь розповсюджений правовий

звичай, що регулює взаємовідносини, які характерні для рідоплеменної

організації суспільства і феодалізма.

Серед умов, котрі вплинули на те, щоб соціальні звичаї переросли в

правові, головними є сила традицій, внутрішня необхідність виконувати

традиції, належність до одного роду, племені, статі і віку, розвиток

патріархально-феодальних відносин, укріплення влади рідоплеменної знатті,

затвердження в традиціях майнової і соціальної нерівності. Але

найголовнішим фактором стало утворення держав, коли традиції отримали

дозвіл вже з боку державної влади, тобто остаточно отримали правову форму.

В правових системах африканських держав переплітаються і органічно

співіснують три види права: загальнотериторіальне, релігійне і звичайне. Як

раз ця цілісність і органічність і є дуже цікавою особливістю цих правових

систем. Але в теперішній час значення звичайного права зменшується і

підвищується значення загальнотериторіального права. Модифікуючись,

звичайне право стає писанним і об’єднується з загальнотериторіальним.

У зв’язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського

права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право

змінилося, розвинулося і еволюціонувало

Соціалістична правова система.

Соціалістична правова сім’я (або соціалістична правова система)

складає, або точніше складала, ще одну численну правову сім’ю.

Соціалістична система була виділена в науці порівнюючого права за її

цільовою направленністю. Тут прво розглядається як знаряддя і засіб

революційного перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система

охоплювала колишній СРСР і соціалістичні країни. За юридичними ознаками ця

система більш близька до романо-германської системи.

На соціалістичні правові системи Єворопи, Азії і Латинської Америки,

які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша

соціалістична правова система - радянська. Національні правові системи

зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами

радянського права. Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні

риси, які притаманні соціалістичному праву.

Соціалістичне право має деяку схожість із романо-германською правовою

системою. Воно достатньо широко зберегло її термінологію, а також хоча б по-

зовнішньому вигляду - її структуру. Для радянського права характерна

концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи

німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори, особливо

англійці і американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну

систему, і тому відносять її до романо-германської правової сім’ї.

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право

- це надбудова, відображення відповідної єкономічної структури. Радянські

автори заперечували, тільки те, щоб відмінності в системах праві зводилися

тільки до формальних моментів, без розгляду змісту будови галузей права. В

державі соціалістичній і не соціалістичній постають різні проблеми, які

розглядаються марксистсько-ленінським вченням під новим, індивідуалістичним

кутом зору.

Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Єдине, або

основне у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість

виконавців, а пізніше, нормативно-правові акти, у відношенні яких

декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості

населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. Із

нормативно-правових актів, що приймалися, більшу частину складали

підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д.), які фактично

виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного

апарату.

Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської

доктрини. Те, що стосується категорій і інститутів, то тут неможна не

визнати оригінальністю радянського права. По зовніш-ньому вигляду в ньому

збережені категорії і інститути романо-германської системи, однак за своєю

суттю вони корінним образом оновлені. В суспільстві нового типу, заснованим

на іншій економічній системі, і яка керується іншими ідеалами, виникають

зовсім інші проблеми.

Радянська система права , хоч зовнішньо і залишається такою ж , як і

система романо-германського типу, але існують і значні відмін-ності:

сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось

колгоспне і житлове право.

Констицуційне право у вищій мірі відрізняється від конституцій-ного

права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена

комуністичній партії, та здійснення влади і управління Рада-ми всіх рівнів.

Оригінальність соціалістичного права не зводиться лише до характеристики

конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративне

право, кримінальне, трудове, цивільне і т.д.

Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є запере-чення

приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизма-ленінізма - це не

більш чим аспект політики, інструмент, в руках панівного класу. В цій

концепції не залишається місця для приватного права, яке претендувало б на

незалежність від яких би то небуло упереджених думок і політичних обставин.

Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування

права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю

справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних

осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з

державною політокою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною владою

і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість

для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася

лише роль суворого пояснювача права. Це принципова позиція в якійсь мірі

підкріплювалась і