на те, щоб стати незалежною від державної влади. Не дивлячись на

конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону,

суд залишався інструментом в руках панівного класу (групи), забезпечував

його панування і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася

контролювати законодавчу і виконуючу гілки влади.

В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу в

колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично

перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить

себе вище права, коли право являєтья «інструментом в руках панівного класу

чи партії» - така держава заздалегідь обрікає себе на руйнування і

загибель.

В данній роботі були розглянуті риси основних правових систем сучасного

світу. Як висновок, хотілося б відмітити, що згідно актам проголошення

незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26

червня 1996р. - Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі

державні інститути України знаходяться на початку реформування, в тому

числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права,

тобто правову систему України можна віднести до романо-германської, в якій

головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні -

Конституція. І для нас дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка

б нас задовольнила.

Але мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно

підходила б для всіх країн світу. Багато плюсів можна відмітити у романо-

германської правової системи. Правові норми чітко кодифіковані,

правозастосовнику не важко знайти ту чи іншу норму. Але з іншого боку,

доктрина яка виражає рівність права і закону, може зіграти і негативну

роль. Так було в 30-х роках в Німеччині і ряді інших країн, коли до влади

прийшов тоталітарний режим, і змінив закони, поставивши закон над правом.

У прецендентного права перевага у тому, що воно ближче до практики, але

з іншого боку дуже ускладнений пошук прецендентів для реалізації норм

права.

Також неважко побачити, що і належність країни до однієї і тієї ж

великої правової сім’ї, не виключає суттєвих відмінностей між національними

правовими системами цих країн.

В результаті розвитку міжнародного права, торгових і економічних

зв’язків між країнами спостерігається тенденція до зближення правових

систем різних країн. Так в країнах «загального права» все більше значення

набуває кодифікація, а в країнах континентального права - навпаки судовий

прецедент.

Розширення міжнародних зв’язків, як економічних так і політичних,

сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення

«спільного ринку», різноманітних міжнародних організацій, які завдяки

єдиному правовому регулюванню стимулюють наближення джерел права.

В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але

спріввідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з

романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний

акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової

сім’ї ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону.

Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення

значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав

навпаки, роль судової практики і прецендента зростає з кожним днем.

Пріорітетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за

все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно

процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих

державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних

і національних традицій.