Реферат на тему:

Система органів виконавчої влади

Комплексне дослідження розвитку системи органів державної влади в Україні взагалі та виконавчої влади, зокрема, передбачає врахування взаємозв’язку законодавства, політики, практики державотворення в організації діяльності виконавчої влади з розбудови Української держави. Для цього необхідний аналіз умов та чинників впливу на стан державності, на вибір концептуальних рішень щодо напрямків подальшого розвитку виконавчої влади.

Конституція України суттєво змінила легітимність виконавчої влади, визначенням її як самостійної гілки (ст.6). Введено поняття “системи органів виконавчої влади” (ст.113), суттєво змінено порядок формування Уряду, визначено місце Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ст.113).

Поняття “система органів” фіксує відокремленість певної групи державних органів, які мають подібні повноваження та виконують схожі функції; певні ознаки, притаманні системі в цілому – єдине цільове призначення, функціональна самодостатність, ієрархійність внутрішньої побудови та інше. Необхідно зауважити, що однозначного поняття системи органів виконавчої влади у практиці та законодавстві України поки що немає. Це зумовлено політизацією процесів державного будівництва, пріоритетністю політичних інтересів при вирішенні проблем державного управління, конфліктом об’єктивних та суб’єктивних умов та чинників у галузі державного будівництва.

Змішана президентсько-парламентська форма правління зумовлює дуалізм виконавчої влади, коли в основу управлінської вертикалі покладена модель “складного центру”. Центр складається з двох функціонально поєднаних суб’єктів – Президента і Кабінету Міністрів [30, с.47]. Дуалізм притаманний не тільки вищому рівню державного управління. На місцевому рівні державну політику впроваджують місцеві державні адміністрації. З іншого боку, вони виконують ряд делегованих їм органами місцевого самоврядування повноважень.

Звідси випливає, що визначення “носій повноважень виконавчої влади” і “орган виконавчої влади” не збігаються. У першому випадку носієм є орган державного управління, який виконує певні делеговані Конституцією і відповідним законодавством повноваження поряд з повноваженнями, які дозволяють виконувати обов’язки відповідно до Конституції України. У другому – орган державної влади, який є складовою системи органів, що мають спільні ознаки.

Система органів виконавчої влади, за Конституцією України, має триланкову структуру: вищі органи, центральні, місцеві. До першої ланки належить Кабінет Міністрів у функціональному зв’язку з Президентом; до другої – міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади, підвідомчі Кабінету Міністрів; на місцевому (територіальному) рівні діють органи виконавчої влади загальної компетенції (Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації), органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади (діє управлінська вертикаль), а також які перебувають водночас у підпорядкуванні центральному і місцевому органу виконавчої влади. Останнім зроблена спроба узгодити галузеві та функціональні повноваження при здійсненні виконавчих функцій.

Кабінет Міністрів очолює систему органів виконавчої влади безпосередньо і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи, контролюючи діяльність цих органів.

Принципи, на яких ґрунтується діяльність Кабінету Міністрів наступні [30, с.47]:

- розподіл державної влади, який означає, що Кабінет Міністрів здійснює повноваження щодо виконавчої влади у встановлених Конституцією України межах незалежно від органів законодавчої і судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України, недопущення неправомірного втручання будь-яких органів, посадових осіб, об’єднань громадян у вирішення питань, що віднесені до відання уряду.

Аналіз повноважень Кабінету Міністрів показує, що на його діяльність здійснює непрямий вплив Верховна Рада шляхом кадрової політики. Компетенцією Верховної Ради є установлення системи оподаткування. Для здійснення цього необхідно виконання контрольних функцій, попередня розробка та аналіз проблеми. Таке коло повноважень може належати Кабінету Міністрів за причиною їх суто виконавчого характеру. До того ж, виконання повноважень керівника системи органів виконавчої влади фактично належить Президенту. З прийняттям Верховною Радою низки законів “Про вибори Президента Української РСР” [15] “Про Президента Української РСР” [16] був заснований інститут Президента. Цими законодавчими актами закріплено головування Президента щодо органів виконавчої влади. До його компетенції належало керівництво та спрямування діяльності уряду. У той же час зберігалася посада Прем’єр-міністра, який також керував діяльністю уряду. Таким чином, було закладено підвали функціонування біцефальної структури виконавчої влади. Дослідження необхідності її розбудови є окремою проблемою і потребує додаткових розробок;

- верховенство права – Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотримується вимог утвердження і гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя;

- законності – Кабінет Міністрів здійснює свої повноваження на основі, у відповідності та на виконання Конституції, законів України, указів і розпоряджень Президента України;

- колегіальності – Кабінет Міністрів є колегіальним органом, що приймає рішення після вільного демократичного обговорення питань на своїх засіданнях;

- науковості – Кабінет Міністрів у своїй діяльності спирається на наукове і соціологічне обґрунтування здійснюваної ним державної політики, активно використовує новітні досягнення наукових досліджень, організаційно-технічні засоби та інформаційні технології;

- гласності – Кабінет Міністрів регулярно інформує громадськість про свою діяльність. Прийняття таємних рішень можливе лише у випадках, визначених законом.

Основні функції Кабінету Міністрів, згідно Конституції України, наступні (ст.116):

- забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, реалізація прав і свобод людини і громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості;

- виконання Конституції і законів України, актів Президента України щодо формування і проведення зовнішньої і внутрішньої політики держави;

- забезпечення проведення фінансової та податкової політики, політики у сфері праці та зайнятості населення;

- розробка та здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України;

- забезпечення рівних умов щодо розвитку усіх форм власності, здійснення управління об’єктами права державної власності відповідно до закону;

- розробка проекту