можливого розвитку системи виконавчої влади заснована на методах соціального управління з врахуванням досвіду превалювання примусового адміністрування. За цією моделлю влада переходить до авторитету, адміністрування засноване на переконанні, інформатизації суспільства та його структур. Управління здійснюється на основі реалізації владно-вольових повноважень при контролі за діяльністю виконавчої влади як з боку самої системи, так і з боку суспільства у цілому. Підконтрольне адміністративне управління означає, що законні та підзаконні рішення морально виправдані, економічно обґрунтовані, керуючі структури використовують у роботі максимально достовірну, повну інформацію, система державної влади поєднана з системою суспільних, соціальних структур, кадровий склад високо професійний, суспільство та його інститути контролюють прийняття рішень, їх виконання, оцінюють ефективність діяльності виконавчої влади. Такий напрямок не означає повної відмови від інститутів та атрибутів владного управління, що вироблені практикою та виправдали себе організаційно. Це стосується розподілу функцій управління, форм правового регулювання соціальних процесів та відносин. Суть органу виконавчої влади визначається як організаційно-виконавча, регулююча, а не виконавчо-розпорядча.
Чинною Постановою Кабінету Міністрів №748 від 15 травня 1998 року “Про примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій” (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ №1719 (1719-98-п) від 30.10.98; №1715 (1715-98-п) від 30.11.98) передбачений поділ управлінь та інших структурних підрозділів адміністрацій на 1) відділи та інші підрозділи секретаріату та 2) управління та інші структурні підрозділи. Тобто зберігається той принцип побудови, який існував ще у 1992 році. Враховуючи необхідність побудови системи органів виконавчої влади за функціональним принципом [33], постає проблема розробки відповідних рекомендацій та пропозицій щодо побудови структурних підрозділів державних адміністрацій. Вірність такого напрямку досліджень підтверджується запровадженням функціональних підрозділів місцевих органів виконавчої влади з питань внутрішньої політики [39].
На формування організаційної структури державної адміністрації впливає низка чинників.
1. Чинники міждержавного характеру. Вони впливають на те місце, яке Україна займає у Європейському Союзі, у міжнародній спільноті. За умов посилення інформатизації у масштабах усього світу поступово змінюється у бік послаблення зміст кордонів, які набувають значення суто територіального. Підвищується роль і значення економічних, інформаційних, культурних кордонів. Зростає кількість інтернаціональних проблем.
2. Чинники національного (державного) характеру:
- зміна території держави, штучне порушення економічних зв’язків, порушення умов виробництва та, як наслідок, – втрата джерела трудової зайнятості населення. Цей чинник негативно впливає на вирішення структурних проблем керуємої сфери;
- ментальність народу;
- активізація міграційних процесів як усередині країни, так і на міждержавному рівні. Цей чинник впливає на швидкі зміни у матеріальній та кадровій основах управління, зумовлює потребу у додаткових коштах щодо його подолання;
- політизація суспільства, що впливає на політизацію структур усередині адміністрації і, звідси, – на управлінські рішення;
- сприяння розробці, ініціювання формування єдиної стратегії і тактики побудування системи державного управління;
- знецінення матеріально-технічного потенціалу держави впливає на скорочення бюджетних витрат на освіту, науку, оновлення технологій.
3. Внутрішні чинники – існуюча система державної влади як у цілому, так і у характері відносин органів виконавчої влади з органами інших гілок державної влади та органами місцевого самоврядування. Неякісний характер цієї групи чинників впливає на несталість методології організації державної влади, поверхневий підхід до формування її системи, порушення логічних та операційних зв’язків між структурною та функціональною визначеністю суб’єктів у системі виконавчої влади у цілому та її окремих підсистемах.
Далі запропоновані засади формування та типова організаційна структура державної адміністрації з врахуванням необхідності дотримання пріоритетів моделі системи виконавчої влади, заснованої на методах соціального управління, чинників впливу, організаційно-виконавчої сутності адміністрації.
Функціювання державної адміністрації спрямоване на виконання стратегічних напрямків розвитку держави і розглядається як важливий інструмент реалізації цих напрямків. Головними завданнями функціювання державної адміністрації є такі: вирішення міжгалузевих регіональних проблем; реструктуризація народного господарства з метою модернізації та подальшого розвитку; забезпечення гнучкості управління адміністрацією за структурою та формами взаємодії як між підрозділами, та-к і підрозділів з організаціями та установами територіальної адміністративно-господарської одиниці; сприяння розвитку підприємництва; стимулювання вітчизняного товаровиробництва; кадрове забезпечення.
Організаційна структура державної адміністрації повинна бути оптимальною і відповідати вимогам соціального і політичного будівництва суспільства.
Оптимізація організаційної структури управління означає її відповідність меті та завданням дії адміністрації, а також зовнішнім і внутрішнім чинникам впливу на її розвиток. Оптимізація означає ефективну взаємодію з зовнішнім середовищем, раціональний та продуктивний розподіл функціональних обов’язків, спрямованість працівників на виконання мети діяльності адміністрації. Гнучкість організаційної структури управління адміністрацією є важливішою умовою забезпечення її оптимальності. Це означає, що повинна бути вирішена проблема раціонального розподілу повноважень, обов’язків між підрозділами, а також оперативність реагування на макроекономічні зміни. Організаційна структура управління адміністрацією повинна бути спроможною виконувати такі функції:
- планування та регулювання економічної діяльності, що означає розробку концепції економічного реформування в адміністративно-територіальній одиниці, вирішення проблеми інвестування та взаємодії з вітчизняними та закордонними організаціями. У концепції відображаються питання соціально-економіч-ного розвитку адміністративно-територіальної одиниці. При цьому висвітлюються проблеми поточного розвитку та напрямки їх вирішення. Особлива увага приділяється розвитку ринкової інфраструктури: розвитку підприємництва, приватизації, формуванню фондового ринку, плануванню та здійсненню страхової діяльності. Концепція подається на розгляд і затверджується державною адміністрацією вищого рівня;
- вживання заходів щодо підвищення життєвого рівня населення шляхом розробки та запровадження програми соціально-культурного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення поточних соціальних виплат з бюджету; вживання заходів щодо поліпшення демографічної ситуації;
- контроль за фінансами, які надходять не тільки з бюджету, але й здійснюють рух у межах адміністративно-територіальної одиниці; облік та контроль ресурсоспоживання –