Норми Кримінального кодексу, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією

До базових, концептуальних положень Кримінального кодексу України 2001 року В. Я. Тацій та В. В. Сташис обґрунтовано віднесли низку заохочувальних норм Особливої частини, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного [1], яких у КК 2001 р. значно більше, ніж у КК 1960 року, — їх налічується дванадцять.

Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до чинного Кримінального кодексу можуть бути застосованими при вчиненні таких злочинів, як державна зрада (ч. 2 ст. 111 КК); шпигунство (ч. 3 ст. 114 КК); невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ч. 3 ст. 175 КК); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ч. 4 ст. 212 КК); створення злочинної організації (ч. 2 ст. 255 КК); терористичний акт (ч. 5 ст. 258 КК); створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ч. 6 ст. 260 КК); незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ч. 3 ст. 263 КК); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 4 ст. 289 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 4 ст. 307 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ч. 4 ст. 309 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів (ч. 4 ст. 311 КК); давання хабара (ч. 3 ст. 369 КК).

Заохочувальні норми, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, які містяться у Кримінальному кодексі України 2001 р., повинні якомога ширше пропагуватися для того, щоб кожен громадянин знав: якщо він вчинив злочинне діяння, то закон готовий не тільки покарати, але й за відповідних обставин звільнити його від настання кримінальної відповідальності.

Взагалі представляється, що положення нового Кримінального кодексу варто пропагувати якомога ширше, можливо, навіть розробивши з цією метою спеціальну програму.

В усіх вищезгаданих кримінально-правових нормах, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, йдеться про звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі припинення ним розпочатої злочинної діяльності після вчинення закінченого злочину.

Таке звільнення відповідно до ч. 2 ст. 44 КК здійснюється виключно судом.

Це означає, що за такими справами розслідування повинне здійснюватися у повному обсязі, оскільки на практиці не можна виключати можливість імітації особою позитивної посткримінальної поведінки для того, щоб приховати факти вчинення тяжких злочинів або ж продовжити злочинну діяльність.

Зрозуміло, що коло заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, може бути розширеним.

Так, варто позитивно вирішити питання стосовно звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка перемістила в Україну через митний кордон предмети контрабанди і до початку митного контролю заявила про це представникам влади, доповнюючи ст. 201 КК частиною третьою відповідного змісту.

Вищезазначене стосується так само і контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК).

Якщо вести розмову про звільнення від кримінальної відповідальності за незаконні дії у сфері обігу наркотичних засобів, то варто передбачити таку можливість стосовно особи, яка незаконно посіяла або вирощує снотворний мак чи коноплі та знищила такі посіви або повідомила про них в органи влади, доповнивши ст. 310 КК частиною третьою відповідного змісту.

Якщо у частині другій статті 255 КК позитивно вирішене питання про звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації, можливість подібного звільнення варто було б передбачити і для рядових учасників банди (ст. 257 КК), що могло б внести певний вклад у боротьбу з організованою злочинністю, оскільки бандитизм є її органічною складовою частиною.

Світова практика боротьби з організованою злочинністю свідчить, що нерідко до такої діяльності злочинці прагнуть втягнути корумпованих чиновників різних рангів. Корупція нарівні з економічною злочинністю в Україні, як, очевидно, і в усьому світі, є діючим засобом перерозподілу власності капіталів, добутих злочинним шляхом.

Взагалі корупція — це, як зазначалося в літературі, є соціальним явищем, що характеризується підкупом, продажністю державних та інших службовців і на цій підставі корисливим використанням в особистих або вузькокорпоративних цілях офіційних службових повноважень [2].

Саме тому перед законодавцями різних держав постає питання про прийняття законів, спрямованих на боротьбу з корупцією.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг, у тому числі прийняття або одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка значно нижче від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів чи позик, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про боротьбу з корупцією” здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у ст. 1 цього Закону корупційного діяння, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення.

Як бачимо, стаття 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, визначаючи поняття корупції і корупційного діяння, по суті повторює визначення хабара, що містилося раніше в ч. 1 ст. 168 КК України 1960 р., а тепер — у ч.1 ст. 368 КК України 2001 р.

Саме у зв’язку з цим слід зазначити, що прийняття Закону України “Про боротьбу з корупцією” не сприяло підвищенню ефективності протидії цьому негативному явищу, а, по суті, спричинило дисбаланс у боротьбі з корупцією.

Створена колізія законів, відповідно до якої можливе застосування за одне й те саме діяння відповідною правозастосовною інстанцією або кримінальної, або адміністративної відповідальності не сприяє ефективній боротьбі з корупцією.

Варто визнати, що таке положення, що уможливило зловживання з боку чиновників, проти яких має застосовуватися вістря зазначеного Закону, слід негайно виправляти.

У даному разі не буде зайвим нагадати,