Порівняльне правознавство (юридична компаративістика) існує вже майже два століття. Протягом цього часу його евристичне значення для юридичної науки загалом не ставилося під сумнів. Протягом ХІХ ст. також безсумнівним вважалося, що воно є окремою наукою і не тотожне порівняльно-правовій методології, хоча, серед іншого, займається й її вивченням.

У ХХ ст. у багатьох країнах тривала дискусія про те, чи є порівняльне правознавство наукою, чи сферою наукових досліджень. І хоча вчені й досі не знайшли однозначної відповіді на це питання, безсумнівним є потужний концептуальний та інституційний розвиток юридичної компаративістики. Сучасне непересічне значення порівняльного правознавства підтверджують неозорий масив наукової літератури, зокрема присвяченої його теоретико-методологічним питанням.

Українському порівняльному правознавству вже принаймні 170 років, і воно було представлено такими вченими як Максим Ковалевський, Федір Тарановський, Володимир Корецький, Микола Максимейко, Микола Іванишев та багато інших. В нашому Інституті ще у 1969 р. одним з кількох основних напрямів науково-дослідної роботи було визначено "актуальні питання порівняльного державознавства".

Юридична компаративістика здобула значення окремої сфери практичної діяльності законотворців, суддів, співробітників міжнародних організацій. Для його наукового розвитку на всіх континентах світу створено спеціалізовані наукові інститути, центри, товариства, яких налічується не менше двохсот. У тисячах університетів діють кафедри порівняльного правознавства, а відповідні навчальні курси стали обов'язковим елементом юридичної освіти.

Вже понад століття проводяться регулярні представницькі міжнародні конгреси порівняльного правознавства, у витоків яких стояли також українські вчені-юристи. Створено низку спеціалізованих міжнародних наукових об'єднань, серед яких найавторитетнішою є Міжнародна академія порівняльного права.

Варто зазначити, що в українських університетах вже з'явилася випускна спеціалізація з порівняльного правознавства (наприклад, в Одеській національній юридичній академії), відкрито відповідну спеціалізацію в аспірантурі нашого Інституту. Порівняльне правознавство очікує на визнання й на новому рівні - на рівні переліку юридичних спеціальностей ВАК України.

У значній частині країн світу, де не існує чіткого переліку спеціальностей, за якими відбуваються захисти юридичних дисертацій, багато вчених-правознавців вважають за честь називати себе компаративістами й не змушені втискувати свої дослідження в механічно створені рамки, порівняльне правознавство стає популярною спеціалізацією бакалаврів та магістрів.

В Україні ж відсутність порівняльного правознавства в списку юридичних спеціальностей, затверджених ВАК України, призводить до гальмування його розвитку. Відповідні дослідження штучно втисуються в межі суміжних, але не тотожних спеціальностей. При цьому відбувається звуження або коригування проблематики дослідження.

Перешкодою визнанню автономного статусу порівняльного правознавства як юридичної спеціальності ставала вже згадана дискусія, чи є порівняльне правознавство наукою. Як зазначає видатний сучасний правознавець М. Марченко, переконання в останньому "домінує в науковій літературі". Проте незалежно від того, яку з позицій в цій дискусії прийняти, порівняльне правознавство можна визнати відносно самостійною галуззю правових знань, широким напрямом юридичних досліджень, сферою практичної діяльності та навчальною дисципліною. Кількість наукових праць, у тому числі дисертаційних, присвячених порівняльному правознавству, принципово збільшується в світі та в Україні зокрема, розширюється їх проблематика. Окрім того, критерієм виділення порівняльного правознавства в окрему спеціальність може бути його безперечна як наукова, так і практична значущість.

Нині дисертації з порівняльного правознавства в Україні захищаються здебільшого за спеціальностями 12.00.01 "Теорія держави і права; історія держави і права, історія політичних та правових вчень" та 12.00.12 "Філософія права". Проте, у паспорті спеціальності 12.00.12 порівняльно-правову тематику взагалі не відображено. У паспорті спеціальності 12.00.01 ця проблематика визначається так: "методологія державно-правової компаративістики, порівняльна характеристика державних та правових систем та їх основних інститутів". Навіть при максимально широкому розумінні цього положення поза межами спеціальності 12.00.01 залишаються такі предмети, ключові для порівняльного правознавства:

1. Форми, методи та результати взаємодії одно- і різнорівневих правових систем, проблеми рецепції права, адаптації національного права до права регіональних інтеграційних об'єднань;

2. Вивчення канонічного права релігій світу, персональних та територіальних релігійних правових систем.

3. Вивчення принципів і визначення методик використання зарубіжного права в судах та у нормотворчому процесі, у модельної нормотворчості міжнародних організацій.

Але важливіше інше - теорія держави і права, філософія права та порівняльне правознавство, маючи багато спільних об'єктів дослідження, суттєво відрізняються у відношенні до них, методах їх пізнання. Порівняльне правознавство поєднує риси методологічної та прикладної науки. Воно використовує не лише порівняльно-правову методологію, але й комплекс інших методів. Предметом порівняльного правознавства є розробка теорії порівняльно-правової методології та дослідження на її основі загальних принципів та закономірностей виникнення, функціонування, взаємодії правових систем, взаємовпливу права та інших етично-ціннісних систем. На відміну від теорії держави і права порівняльно-правове пізнання є більш емпіричним і передбачає практичне дослідження правової реальності.

Нині в Україні накопичений достатній кадровий потенціал для того, щоб забезпечити повноцінний розвиток порівняльного правознавства як окремої юридичної спеціальності - з метою переосмислення процесів трансформації правової системи України та пострадянських країн, формування стратегії її розвитку, наукового та експертного забезпечення інтеграції нашої держави до європейських та інших міждержавних об'єднань, пошуку адекватних відповідей на процеси глобалізації та вирішення інших завдань.

Зокрема, серед українських докторів та кандидатів юридичних наук, які займаються науковими дослідженнями у галузі загальної частини порівняльного правознавства, можна назвати: Володимира Денисова, Наталію Оніщенко, Петра Мартиненка, Миколу Козюбру, Олександра Мережка, Олександра Тихомирова, Геннадія Мурашина, Станіслава Шевчука, Олену Львову, Олену Лисенко, Олександра Радзівілла, Олексія Кресіна (Київ), Юрія Оборотова, Євгена Харитонова, Олену Харитонову, Мехмана Дамірлі, Хашматуллу Бехруза, Любов Корчевну, Валентину Дудченко (Одеса), Людмилу Луць, Сергія Рабиновича (Львів), Юрія Бисагу, Михайла Савчина, Дмитра Бєлова (Ужгород), Сергія Мисевича, Сергія Савчука