Резолютивна частина містить рішення про призна-чення експертизи, вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надають-ся експерту [7].

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної устано-ви, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавле-ній особі.

Експертне дослідження — це процес дослідження об'єк-тів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто сис-тему способів, прийомів, операцій для вирішення експерт-них завдань. У теорії криміналістики існують різні класи-фікації цих методів (наприклад, методи експертного до-слідження інколи поділяються на загальні, спільні, окре-мо-наукові та спеціальні (багатооб'єктні).

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об'єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання щодо доціль-ності вибіркового дослідження. Разом з тим, згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, за-значивши в висновку виявлені в процесі дослідження об-ставини, які мають значення по справі, з яких йому не бу-ли поставлені питання.

Експерт повинен виходити з таких загальних поло-жень: об'єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та пла-новості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

5. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).

У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата поста-нови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додат-кових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.

У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався екс-перт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування ви-сновку.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити питання, яке поста-влене перед експертом. Категоричний висновок може бути позитивним або негативним. До висновку додається ілюст-ративний матеріал (фотознімки, схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом.

Висновок експерта не має переваг перед іншими дока-зами. Корені погляду на експертизу, як на «особливий» до-каз, сягають у теорію, яка визнавала експерта науковим суддею. Л. Є. Володимиров писав, що судді не можуть кри-тично ставитися до експертизи, для розуміння підстави якої треба кілька років наукових занять, їм залишається тільки йти слідом за авторитетною вказівкою експертів. Суд є самостійним у виборі експертів. Однак оскільки ос-танні обрані, суддя йде слідом за ними, як сліпий за своїм поводирем [6].

Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані до-слідженнями, проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключає мож-ливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом у повно-му обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для некритичного до нього ставлен-ня, надання йому особливої доказової сили. Відповідно до ст. 75 КПК «висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку».

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливо-стей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою дія-льністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призна-чення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку.

Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком експерта та іншими даними по справі ще не свідчать про достовірність висновку. Суперечливі дані під-лягають новій оцінці, під час якої можуть бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтова-ним, таким, що має значення по справі;

2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201 КПК;

3) визнати висновок експерта необґрунтованим або су-мнівним щодо його правильності та при необхідності при-значити повторну експертизу або провести інші процесу-альні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.

Висновки

Проведення судової експертизи з кримінальних справ є самостійною процесуальною формою використання спеціальних знань у кримінальному процесі. Проведення експертизи — процесуальна дія, яка відрізняється від інших тим, що проводиться спеціалістом у формі дослідження наданих йому судом (суддею) об'єктів і матеріалів, котрі вже зібрані і приєднані до справи як процесуальні джерела доказів, що вимагають такого дослідження з використанням відповідних спеціальних