Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов‘язковою ознакою. Напр., місцем вчинення злочину, передбаченого ст.163-1, є континентальний шельф України, ст.204 – море. Місце вчинення обману покупців (ст.155) – підприємства торгівлі або громадського харчування. Час є обов‘язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місця, тижня або доби. Напр., заборонений час як ознака злочину, передбаченого ст.161 (незаконне полювання). Обстановка – це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття “прилюдність” охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого. Це можливо в тих випадках, коли діяння спрямоване не лише на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло інтересів (інших громадян, суспільства в цілому). Напр., за певних умов прилюдним є вчинення хуліганських дій, які не спостерігали інші, крім потерпілої особи, тобто потерпілий стає очевидцем, наявне спостереження представником суспільства. Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначені в законі (напр.: ст.189 – прилюдна образа). Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину. Напр., поняття “час бою” означає не лише певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються терміном “місце вчинення злочину” такі ситуації, як “полю бою”, “район воєнних дій” (ст.261, 263). У таких випадках законодавцем звертається увага не тільки на територію вчинення злочину, а й на події, що в цей час відбуваються (“бій”, “воєнні дії” тощо). Ситуацію як ознаку об‘єктивної сторони складу злочину включає і ст.256 (залишення гинучого військового корабля).специфічною є ситуація вчинення хуліганства – вона обов‘язково передбачає у певному поєднанні з іншими умовами або прилюдність, або певні події, за яких вчиняється цей злочин, або громадське місце. Місце, час і обстановка утворюють кількісну сторону ситуації у різних комбінаціях. Постійно при цьому є наявність хоча б двох з цих компонентів. Якісна сторона ситуації залежить від того, які саме компоненти вона охоплює. Напр., ст.203 (неподання допомоги судну і особам, що зазнали лиха), законодавець акцентує увагу на фізичних властивостях простору, де вчиняється злочин – море або іншій водний шлях, та специфіка обстановки – наявність таких подій, як зіткнення суден або зустріч осіб, що зазнали лиха. Компоненти ситуації доповнюють один одного, зумовлюють якісно новий зміст зовнішнього оточення злочинного діяння, збільшують або зменшують комплекс норм, що забороняють якість дії або вимагають певної поведінки, впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого. Оскільки ситуація є конструктивною або кваліфікуючою ознакою складу багатьох злочинів, її дослідження при розгляді кримінальних справ відповідної категорії обов‘язкове.

Суб‘єкт злочину (поняття, ознаки).

Суб‘єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін “суб‘єкт злочину” не вживається. За міст нього: “особа, яка вчинила злочин”, “особа, винна у вчинені злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо. Кримінальна відповідальність пов‘язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб‘єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб‘єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб‘єкт злочину – це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця – поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов‘язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м‘якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов‘язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці.

Неосудність: поняття, критерії визначення. Проблема обмеженої складності в теорії кримінального права.

Осудність у широкому розумінні – це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками. Осудність – це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідоме керувати ним і пов‘язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин. Неосудність, відповідно до ст.12 КК, - це неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого