Вина полягає у психологічному відношенні суб’єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Без вини немає злочину, а відтак, і кримінальної відповідальності. Тому якщо суспільно небезпечне діяння буде вчинено, але невинно, воно не може бути визнано злочином (Наприклад, психічно хвора неосудна особа позбавляє життя іншу особу). Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 28-29.

З метою глибокого дослідження злочину, правильного формування його ознак в науці кримінального права прийнято розрізняти структуру злочину, яка складається з чотирьох елементів, а саме: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона злочину.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона діяння, тобто психічне відношення особи до скоєння суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До суб’єктивної сторони входять також мотив і мета скоєння злочину. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.36.

Основний зміст суб’єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Діє принцип: без вини немає відповідальності.

Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездіяльності) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини). Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 75-76.

Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність.

Терміни “умисний та необережний злочини” законодавчо закріплені в КК України і міцно увійшли в лексикон науки кримінального права, слідчої та судової практики. Про будь-які інші форми вини – окрім умислу та необережності ні в одному з законодавчих актів або науковій роботі не згадується. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – Киев: Наукова думка, 1978. – С.62.

Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність.

Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності Див. Напр. Дудник Н.А. Цена неосторожности. – Москва: Юридическая литература, 1985. – С. 3., хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

На відміну від умисних злочинів, при скоєнні яких злочинний наслідок свідомо завдається суб’єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між “злою волею” (тобто ступенем моральної зіпсованості) злочинця та тяжкістю нанесеної ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При злочинній необережності характер нанесеної шкоди визначається не стільки ступенем моральної зіпсованості особи, скільки сферою діяльності суб’єкта, характером знарядь, що він використовує, ситуацією, в якій здійснюється діяння, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб’єкта. Тому в необережних злочинах може спостерігатись певне протиріччя між особою злочинця та тяжкістю наставших наслідків. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С. 8-9.

Так, 10 квітня 1999 р. Ленінським районним судом міста Чернівці розглядалась справа по обвинуваченню Т-ого за ст. 101 ч. 1 КК. 1 січня 1998 року між Т-им та Т-ою на кухні їх помешкання виникла сварка, після якої Т-ка вийшла з кухні і туди ввійшов Р., який почав заспокоювати Т-го. В руках Т-ий тримав ніж, що взяв перед цим, бажаючи нарізати хліб, а Р. заспокоюючи Т-го поклав свою руку на руку з ножем Т-го і підійшов до нього на один крок. В цей час Т-ий намагаючись забрати свою руку з ножем підсковзнувся і наніс Р. необережне тяжке тілесне ушкодження в область живота. Вироком Ленінського районного суду дії Т-го були перекваліфіковані за ст. 105 КК. Див. Справа № 1-185 1998р. від 10.04.98р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1998 р.

В даному випадку характер нанесеної шкоди визначався ситуацією в якій опинився винний та обставинами випадковими для нього. Злочин вчинений у формі злочинної недбалості.

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, чистячи зброю, необережно вистрелила, і при цьому ніхто не постраждав, то не виникає питання про її кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Як правило, необережні злочини – це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК). Див. Кримінальний кодекс України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994.

Стаття 9 КК зазначає: “Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала