показання з іншого боку. Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.
Свідок, на ряду з іншими учасниками процесу має свої права та обов’язки. Обов’язки свідка передбачені в ст. 70 КПК. Там зазначено, що особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, як свідок, зобов’язана з’явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їм обставини в справі.
В разі неявки свідка без поважних причин до нього може бути застосований привід через орган внутрішніх справ в порядку передбаченому ст. 135 і 136 КПК. До нього також може бути застосовано судом грошове стягнення до половини мінімального розміру зарплати.
Крім обов’язків, свідок має і права для захисту своїх законних інтересів (ст. 69-1 КПК):
давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися послугами перекладача ;
заявляти відвід перекладачу;
знати у зв’язку з чим і у якій справі він допитується;
власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам’яті;
відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів;
ознайомлюватися з протоколом свого допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;
подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для дачі показань;
на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому ст. 52-1 – 52-5 КПК.
2. СТАТУС ПОТЕРПІЛОГО
В кримінальному процесі, а конкретно у ст. 49 КПК визначено, що потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому, особа яка проводить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд – ухвалу.
Визнання особи потерпілим не залежить від її віку, фізичного чи психічного стану. Для визнання особи потерпілим Закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, яку справі будуть зібрані докази що злочином, готуванням до нього або замахом на його вчинення їй заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду.
Близькі родичі потерпілого, який загинув в наслідок злочину також визнаються потерпілими в установленому Законом порядку. Вони користуються такими ж правами, що і інші потерпілі. Потерпілими можуть бути як усі вони або тільки хтось з них.
З моменту визнання особи потерпілою вона вправі мати представника, який користується такими ж правами що й потерпілий (крім права давати показання). Представник потерпілого не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам останнього. Повнолітній і дієздатний потерпілий може будь-коли відмовитися від представника .
Потерпілий у кримінальному судочинстві має, як права так і обов’язки. Щодо прав, то громадянин визнаний потерпілим від злочину , вправі давати показання у справі, подавати докази, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не проводилося, - після віддання обвинуваченого до суду, брати участь у судовому розгляді, заявляли відводи, подавати скарги на дії особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а також право на забезпечення безпеки.
Потерпілий зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання, підкорятися розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання.
ІІ. ЗМІСТ ТА ЗНА ЧЕННЯ ДОПИТУ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
За своїм характером допит, в загалі, є дією багатоплановою. Воно має процесуальний, організаційний, психологічний та етичний аспекти. Допит – це складна слідча і судова дія, “пробирний камень” (Г. Тросе) роботи слідчого; одне з основних процесуальних засобів отримання та перевірки доказової інформації про злочин, тому що при проведенні цієї слідчої дії, відбувається процес передачі та сприйняття інформації. Цей процес можна розділити на етапи: 1- витребування інформації від опитуваного; 2 – передача інформації допитуваємим слідчому ; 3-усвідомлення інформації слідчим ; 4 – фіксація цієї інформації.
Важливе місце серед різних, видів допиту, займає допит свідка, а також допит потерпілого. Вони, наряду з іншими видами допиту, являють собою ефективний засіб отримання доказової інформації. Ні для кого не буде несподіванкою, якщо сказати, що допит, саме свідка і потерпілого в багатьох випадках вирішує подальшу долю кримінальної справи.
ІІІ. ПІДГОТОВКА І ПЛАНУВАННЯ ДОПИТУ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО
Діяльність слідчого по підготовці до допиту.
До числа підготовчих заходів слідчого відносяться :
вивчення матеріалів кримінальної справи та матеріалів по відношенню до особи свідка чи потерпілого.
2. визначення черговості допитів свідків і потерпілих та способу їх визова.
3. підготовка місця допиту (кабінет слідчого, або по місцю проживання допитуваного)
4. підготовка доказів по справі для перевірки показань свідка чи потерпілого
5. слідчий вивчає спеціальні питання, якщо в процесі допиту необхідні спеціальні значення в науці, техніці і ін.
Підготовка слідчого до допиту завершується складанням плану допиту. Він носить разовий характер та охоплює невеликий відрізок часу і складовою частиною плану розслідування по конкретній кримінальній справі.
2. Вибір тактичних прийомів допиту свідка і потерпілого
По відношення до кримінально-процесуального законодавства тактичні прийоми можна розділити на дві основні групи. До першої з них, входять правила тактичного характеру, передбачені в КПК і тому є обов’язками у всіх випадках до виконання. Прикладом цього можуть бути заборона задавати навідні питання та ін. Другу групу складають тактичні прийоми, непередбачені в КПК, але які допомагають реалізації