Індивідуальне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто інди-відуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:*

нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;*

індивідуальне регулювання покликане забезпечити враху-вання конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії студенту К.), або одноразово (на-приклад, призначення директором заводу громадянина С.).

Способи правового регулювання — складові елементи впоряд-кованих суспільних відносин: дозволяння, зобов'язування (ве-ління), заборона.

Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення пра-вового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов'язування (веління) — покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок за-безпечення обвинуваченому права на захист.

Заборона — це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримі-нального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони вста-новлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороня-ють. Зобов'язування (веління) і заборони превалюють в основ-ному в галузях, що належать до публічного права.

Усі способи правового регулювання пов'язані із суб'єктив-ними правами. При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язуванні та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призна-чення — забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку.

Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язуван-ня, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за наявності обов'язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв'язку в правомо-чної особи.

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобо-в'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'я-зує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.

На схемі це виглядає так:

Способи правового регулювання

Дозволяння | Зобов'язування (веління) | Заборона

Види норм за характером розпоряджень

Дозвільні (такі, що наділяють правом) норми | Зобов'язувальні норми | Заборонні норми

Форми реалізації права

Використання | Виконання | Додержання

Крім способів правового регулювання виділяють його типи (режими).

Тип правового регулювання — це особливий порядок право-вого регулювання, що виражається у певному поєднанні спосо-бів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип право-вого регулювання встановлює тип правового режиму. Нагадає-мо, що розрізняють два типи правового регулювання:

загальнодозвільний | спеціально-дозвільний

- тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволянні, у рамках якого за-кон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Сутність загальнодозвільного режиму виражається принци-пом: «дозволено все, крім прямо забороненого законом». За цим типом регулювання створюють-ся цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідноси-ни (наприклад, особа має пра-во укладати будь-як угоди, за винятком тих заборон, що пе-редбачені в законі) | - тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи. Сутність спеціально-дозвільно-го режиму виражається прин-ципом: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». За цим типом регулювання вста-новлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, про-курорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд у вже виріше-ній кримінальній справі має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо перед-бачених у законі)