покарання, для того, щоб обвинувачений не міг перешкоджати розкриттю істини, і для припинення злочинної діяльності4.

З останнім визначенням погоджується (у тих чи інших варіаціях, що суттєво не відрізняються від наведеного вище) і більшість сучасних

українських учених у галузі кримінально-процесуального права5.

У літературі виділено і проаналізовано декілька поглядів на сутність

запобіжних заходів.

Перша позиція. Запобіжні заходи – це різновид, початок, елемент кримінальної відповідальності – кримінально - процесуальна

відповідальність. Однак, як вважає А.П. Рибаков, запобіжні заходи – це не відповідальність і не покарання. Юридична відповідальність – це

обов’язок особи пертерпіти несприятливий вплив. Покарання ж призначається тільки особі, чия винність оголошена від імені держави, судем.

Жодною з цих ознак, на думку вченого не володіють запобіжні заходи1.

Друга позиція. Запобіжні заходи – це процесуальні санкції. Та деякі

вчені, наприклад Єнікеєв З.Д., не погоджується ні з першою, ні з другою

позиціями. Він пише, що запобіжні заходи – це специфічні превентивно-

попереджувальні засоби, що охороняють інтереси кримінального провадження. Їх пряме призначення – створення найкращих умов для

безперешкодного пошуку істини у справі, забезпечення реальної відповідальності винного і припинення його злочинної діяльності.

Він же нагадує, що крім запобіжних заходів застосовуються й інші

заходи процесуального примусу;

1. Ті, котрі складають юридичну відповідальність і застосовуються, коли

вчиняється відповідальне правопорушення (видалення із зали судового засідання, штрафи перекладачу і спеціалісту).

2. Процесуально-примусові дії-обшук, виїмка, освідування, привід, вилучення зразків для порівняльного дослідження, а також застосування

примусових заходів медичного характеру2.

Запобіжні заходи застосовуються щодо обвинуваченого і підозрюваного.

У законі прямо вказано: у виняткових випадках запобіжний захід

може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і

до пред’явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно

бути пред’явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене,

запобіжний захід скасовується (ст..148 КПК). Правда, законодавець

не пояснив, що таке винятковий випадок. Цеж поняття використовується ним у ст. 155 КПК щодо взяття під варту. Правозастосувач сам

визнає (або ні) ті чи інші обставини як виняткові.

Обрання запобіжного заходу спрямовані на подолання певних перешкод, що їх створює обвинувачений або підозрюваний. Запобіжні

заходи характеризуються особливою цілеспрямованістю. Вони обираються з метою перешкодити обвинуваченому:

- скритися від дізнання, попереднього слідства або суду;

- перешкодити встановленню істини по кримінальній справі;

- займатися злочинною діяльністю, а також

- для забезпечення виконання вироку.

Обрання запобіжних заходів з іншою метою – грубе порушення законності.

Таким чином, закономірно зробити висновок:

Запобіжні заходи – це заходи процесуального примусу, що застосовуються органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до

обвинувачених, а

у виняткових випадках – до підозрюваного, що спричиняють на останніх певний психологічний вплив або обмежують їх особисту свободу, з

метою перешкодити їм скритися від слідства й суду, заважати їм встановленню істини у кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю,

ухилитися від виконання вироку.

1.2. Підстави застосування запобіжних заходів.

Обставини, що враховуються при обранні запобіжних заходів

У літературі існує декілька підходів до визначення підстав застосування запобіжних заходів. Деякі вчені вважають, що вирішення питання

про запобіжний захід окрім доказів, що викривають певну особу, як таку, що скоїла злочин, повинні бути також достатні підстави вважати, що

обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатися

злочинною діяльністю, або ухилятися від виконання вироку. Тільки наявність сукупних даних, що викривають певну особу у скоєні злочину

і свідчать про можливість його неналежної поведінки, на їх думку, може бути підставою для застосування до цієї особи запобіжного заходу1.

Аналізуючи наведену точку зору, А.П. Рыжаков робить припущення, що дані про те, що обвинувачений скриється від дізнання

попереднього слідства або суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі або буде займатися злочинною діяльністю, а

також для забезпечення виконання вироку – це привід; притягнення особи у якості обвинуваченого (затримання або обрання йому запобіжного

заходу до пред’явлення обвинувачення) - умова, а підставою може бути визнана сама постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого,

прокурора про обрання запобіжного заходу. Але далі він правомірно визнає, що ця позиція, хоча й може бути визнана логічно послідовною,

прямо протирічить положенням ст..148 КПК, у якій сказано; “Про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням

правил ст.130 цього Кодексу. В постанові зазначається приз віще, ім’я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним

злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання”.

Таким чином, вважає А.П. Рибаков, підставою обрання запобіжного заходу не є сама постанова. Постанова – це підстава реалізації

запобіжних заходів. Підставою ж обрання запобіжного заходу, на думку цього вченого, може бути тільки те, що передувало складанню

постанови2.

Дехто із вчених підстави обрання запобіжного заходу поділяють на фактичні і юридичні. Так, головною фактичною підставою обрання

запобіжного заходу вони вважають наявність незаперечних доказів вчинення обвинувачення (підозрюваним) кримінально карного діяння.

Для обрання запобіжного заходу вимагаються також додаткові фактичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинувачений

(підозрюваний) може сховатися від слідства і суду; перешкодити здійсненню правосуддя і виконанню вироку.

Юридичною ж підставою обрання запобіжного заходу вони вважають постанову органу дізнання, слідчого і прокурора або ухвалу суду,

винесені відповідно до закону. При цьому законним таке рішення буде тоді, коли воно винесено у порушеній кримінальні справі особою, у

чийому провадженні знаходиться кримінальна справа, при наявності вищеописаних фактичних підстав[1].

Розслідуючи злочин, слідчий вивчає обставини злочину, що був скоєний у минулому. А при вирішенні питання про обрання запобіжного

заходу йому доводиться оцінювати також майбутню поведінку особи, до якої застосовується запобіжний захід. Вихідними даними в