трудового колективу; 4) застава; 5) взяття під варту; 6) нагляд командування військової частини (ст. 149 КПК). Тимчасовим запобіжним

заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165 КПК України. Крім того ст.

436 КПК передбачає, щодо неповнолітніх обвинувачених ст. 149 КПК, може застосуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи

піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі – передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Усі запобіжні заходи можна розділити на дві групи: 1) запобіжні заходи. Не пов’язані із взяттям під варту; 2) взяття під варту1.

Розглянемо спочатку першу групу запобіжних заходів.

ПІДПИСКА ПРО НЕВИЇЗД. Підписка про невиїзд є одним із найпоширеніших заходів, що застосовуються на практиці. Можливо тому він

знайшов широко відображення як у підручниках з Кримінального процесу, так і в монографічних роботах вчених – процесуалістів та у

періодичних виданнях2.

Підписка про невиїзд, згідно із ст. 151 КПК, полягає у відібрані у підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов’язання не

відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Під місцем постійного проживання підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти населений пункт, у якому він за певною адресою має

постійне житло взятий на постійний паспортний і військовий облік, проживає разом із сім’єю. Місце тимчасового знаходження підозрюваного

чи обвинуваченого – це місце, в якому він перебуває у зв’язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо3.

У радянській кримінально-процесуальній літературі та пострадянській російській літературі обґрунтовується думка про те, що місце

проживання або тимчасового знаходження, з якого не повинен відлучатися обвинувачений (підозрюваний), визначає орган, котрий обирає

запобіжний захід, з урахуванням можливостей та інтересів особи, до якої застосовується цей захід4.

З цією думкою навряд чи може погодитись, оскільки, як вірно визначають українські вчені, закон не передбачає право органів

розслідування, прокурора й суду при обранні підписки про невиїзд визначати підозрюваному чи обвинуваченому місце проживання на період

провадження у справі. Він надає їм лише право заборонити підозрюваному чи обвинуваченому залишати місце постійного проживання або

тимчасового знаходження без їх дозволу1.

Дозвіл вилучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження є необхідним у випадках постійного або тимчасового

переїзду в інший населений пункт чи в іншу місцевість. При переїзді в межах місця проживання, вказаного в підписці, підозрюваний чи

обвинувачений повинен повідомити про зміну адреси орган, у проваджені якого перебуває кримінальна справа, а дозвіл отримувати не

потрібно.

Тривала відсутність підозрюваного чи обвинуваченого за адресою, вказаної у підписці, без повідомлення про це відповідного органу

вважається порушенням підписки.

У відповідності до ч. 2 ст. 151 КПК, якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути

замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібрані від нього

підписки про невиїзд.

ОСОБИСТА ПОРУКА згідно зі ст. 152 КПК полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що

ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов’язуються при необхідності доставити його в органи дізнання,

попереднього слідства і суду на першу про це вимогу. Поручителів не може бути менше двох. Поручитель повідомляється про суть справи, в

якій обирається запобіжний захід, а також попереджується про те, що коли обвинувачений ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може

бути накладене грошове до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У законі прямо вказано, що поручителями можуть бути тільки особи,

які заслуговують довір’я. З цього випливає, що поручителі повинні мати авторитет в очах оточуючих і достатньо очевидні можливості

позитивно впливати на поведінку обвинуваченого (підозрюваного).

Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або згодою поручителів. Громадяни, які виявили бажання взяти на себе

відповідальне зобов’язання, повинні подати про це письмову заяву органу дізнання, слідчому чи суду, які після перевірки даних про особу

поручителів та їх стосунки з обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу.

Порядок та підстави накладання на поручителів грошового стягнення

визначається ст. 153 КПК.

Якщо поручителі переконаються у тому, що вони не можуть гарантувати належну поведінку обвинуваченого і його явку до слідчих

органів, органів дізнання чи суду, вони повинні заявити про відмову від узятого на себе зобов’язання. При відмові поручителя від взятого на

себе зобов’язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом (ч. 3 ст. 152 КПК).

ПОРУКА ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ полягає у винесенні зборами громадської організації або

трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або колектив ручається

за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і суду. Громадська організація або трудовий колектив

повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред’явленого особі, що віддається на поруки (ст. 154 КПК).

Про обрання у якості запобіжного заходу поруки громадської організації або трудового колективу оголошується обвинуваченому

(підозрюваному) і повідомляється громадській організації чи трудовому колективу, що прийняв цю поруку.

Якщо обвинувачений вибуває з організації чи колективу або виявиться, що вони не можуть забезпечити належну поведінку і своєчасну

явку обвинуваченого за викликом, організація чи колектив повинні відмовитися від поруки і повідомити про це органу, який обрав запобіжний

захід. Цей орган повинен негайно вирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу.

Поруку громадської організації або трудового колективу як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи на поруки громадської

організації або трудовому колективу для перевиховання і виправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності із

закриттям справи (ст. 10 КПК).

ЗАСТАВА полягає