санкції прокурора або його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі

мотивованої постанови Генерального прокурора України (ст. 147 КПК).

Кримінально – процесуальний закон не зобов’язує обирати запобіжний захід щодо кожного обвинуваченого. При відсутності підстав для

застосування запобіжного заходу, від звинуваченого відбирається ПИСЬМОВЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ про те, що він повідомить про зміну свого

місця перебування, а також про те, що він з’явиться до слідчого і суду за їх викликом (ч. 3 ст. 148 КПК).

Це зобов’язання не є запобіжним заходом. Обвинувачений, що дав таке зобов’язання може зберегти нормальний життєвий уклад,

виїжджати за межі району мешкання, однак повинен доводити це до відома органів розслідування, прокурора або суд і зобов’язаний негайно

явитися на їх виклики.

На відміну від запобіжних заходів, які можуть застосовуватись не тільки до обвинуваченого, а і до підозрюваного, зобов’язання про те, що

особа повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що вона з’явиться до слідчого і суду за їх викликом може бути відібране

тільки у обвинуваченого. Порушення прийнятого на себе зобов’язання тягне привід обвинуваченого і можливість застосування до нього

відповідного запобіжного заходу.

Отже, як можна помітити, підстави обрання запобіжних заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, однакові. Тому при обранні того чи

іншого запобіжного заходу треба враховувати обставини, зазначені у ст. 150 КПК. При тому, не дивлячись на пріоритетність практики обрання

підписки про невиїзд у якості запобіжного заходу, слідчим добре було б урізноманітнити спектр запобіжних заходів, що застосовуються ними до

обвинувачених (підозрюваних).

2.2. Тимчасові запобіжні заходи. Взяття під варту. Гарантії законності і обґрунтованості взяття під варту.

До тимчасових запобіжних заходів законодавець відносить: затримання підозрюваного, обвинуваченого органом дізнання, слідчим, судом.

Підстави і порядок затримання підозрюваного органом дізнання регламентує ст.. 106 КПК України.

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення

волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2)

коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його

одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчинення злочину, її може затримано лише в тому разі, коли ця особа

намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із значенням

підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання, протоколу про роз’яснення

підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою ст. 21 КПК, право мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол

підписується особою яка його склала і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно передається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому

також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з його родичів.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого – не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання було здійснено з

порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою ст.106 КПК; 2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не

зв’язаний з триманням під вартою; 3) доставляє затриманого до судді з поданням про обранням йому запобіжного заходу у вигляді взяття під

варту.

Уразі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув’язнення до суду.

Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після запобіжного

заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або скарга надійшла після закінчення

сімдесяти двох годинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п’яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165ќ КПК. За результатами розгляду суддя виносить постанову про

законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу

дізнання, затриманому і начальнику місця попереднього ув’язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийняте рішення,

або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду. Затримання підозрюваного у скоєні

злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до

затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для

попереднього ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який

здійснював затримання.

Порядок затримання слідчим регламентується ст. 115 КПК, в цілому він такий же як і порядок затримання органом дізнання.

Підстави і порядок затримання особи судом або суддею буде описано нижче.

Взяття під варту – це найсуворіший запобіжний захід. Він застосовується лише тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може

забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК. Проблема застосування у якості запобіжного заходу взяття під варту знайшло своє

відображення у монографічних роботах вчених – процесуалістів1 та у підручниках2. Не обійшли