відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснював нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у

даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині не

розслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 КПК України виділяється в окреме провадження і

закінчується у загальному порядку (ч. 3 ст. 156 КПК України).

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з

моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній

медичній установі будь – якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також приєднаній до неї справи або

пред’явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше. Строк

тримання під вартою під час досудового слідства закінчується в день надходження справи до суду (ч. 4, 5 ст. 156 КПК України ).

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з

моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше проводження зазначеного строку проводиться з

урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах встановлених ч. 2 ст. 156 КПК

України (ч. 6 ст. 156КПК України).

Закон регламентує також і порядок продовження строків тримання під вартою. Так, за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі

неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодження з відповідним прокурором, або

прокурор звертається до суду з поданням продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв’язку з якими

необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка

тримається під вартою, і обґрунтування необхідності задержання цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду;

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців – не пізніше, як за п’ять діб до закінчення строку тримання під вартою;

2) 9 місяців – не пізніше 15 діб тримання під вартою;

3) 18 місяців – не пізніше 20 діб тримання особи під вартою.

Одержавши подання , суддя вивчає матеріали крім справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває

справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явиться, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про

продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом

трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного

суду і Верховного Суду України оскарженню не підлягають , на них не може бути внесено подання прокурора (ст. 165і КПК України).

При обранні у якості запобіжного заходу взяття під варту органи дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані:

1) при наявності у особи, взятої під варту, неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, - передати їх під піклування родичів або

влаштувати їх в дитячі установи;

2) при наявності у особи, взятої під варту, майна або житла, що залишаються без нагляду, - вжити заходів до їх охорони.

Про вжиті заходи орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд письмово повідомляє особі, що тримається під вартою (ст. 159, 160 КПК).

Крім того що арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов’язаний повідомити його дружину або іншого

родича, а також сповістити за місцем його роботи, а якщо обвинуваченим є іноземний громадянин – постанова про арешт направляється в

Міністерство закордонних справ України (ст. 161 КПК).

У відповідності до положень міжнародно – правових документів зловживання влади арештом і взяттям під варту є чи не найпоширенішим

порушенням прав людини у світі1. Тому розуміння виникнення інституту судової перевірки законності і обгрунтованності арешту або

продовження строку тримання під вартою.

Інститут судового контролю відомий багатьом країнам. Це країни з англо – саксонською системою процесу (Англія, США), де судовий

контроль за законністю арешту особи вступає єдиною можливістю, формою контролю і країни континентальної Європи (Франція), що

використовують судовий контроль поряд з наглядом прокуратури2.

Питання оскарження та судової перевірки законності та обґрунтованості арешту знайшло широке відображення у тематичній літературі та

публікаціях у періодичних виданнях1.

За чинним законодавством підозрюваний, обвинувачений, його захисник чи законний представник протягом трьох діб може подати апеляцію

на постанову судді до апеляційного суду. Подача апеляцій не зупиняє виконання постанови судді (ч. 7 ст. 165ќ КПК України).

Треба з’ясувати, що таке законний арешт.

Як вважає І.Л. Петрухін взяття під варту є законним, якщо є хоча б одна із підстав, вказаних у ст. 148 КПК (або ч. 2 ст. 155 КПК), враховані

обставини, зазначені у ст. 150 КПК і якщо є загально правові умови арешту: 1) порушено кримінальну справу; 2) скоєно злочин, що карається

позбавленням волі на строк більше одного року (крім зазначених у законі винятків); 3) особа притягнена у якості обвинуваченого (слід було б

на його думку, включити арешт до десяти діб без пред’явлення обвинувачення); 4) особа, що застосовує запобіжний захід, правосуб’єктна; 5) у

особи, щодо якої буде застосовуватися взяття під варту не має дипломатичного інституту; 6) отримана згода відповідних представницьких

органів на арешт депутата або судді чи відповідного командування – на арешт