Курсова робота

на тему:

“Взяття під варту”

План

Вступ………………………………………………………………………………....3

Розділ 1. Поняття та мета застосування запобіжних заходів……………….…….5

Розділ 2. Процесуальний порядок застосування запобіжного заходу взяття під варту …………………………………………………...…………………………....10

Розділ 3. Порядок тримання під вартою.………………………………………….14

Висновок…………………………………………………………………………….22

Література…………………………………………………………………………...24

Вступ

Запобіжні заходи займають важливе місце серед інших інститутів кримінально-процесуального права. Не дарма у кримінально-процесуальному кодексі України їм присвячена окрема глава (гл. 13). Запобіжні заходи переслідують важливу мету. Вони покликані перешкодити особі, обвинуваченій чи підозрюваній у скоєні злочину, скритися від слідства і суду; не дати їй можливості завадити встановленню істини у кримінальній справі або продовжувати займатися злочинною діяльністю, а також перешкодити виконанню покарання, призначеного судом. Тому їх значення у кримінальному процесі важко переоцінити.

Крім того суттєвої уваги заслуговує питання про ефективність запобіжних заходів, законність та обґрунтованість їх застосування. Так, неправильне обрання органом дізнання, слідчим, прокурором або судом чи суддею запобіжного заходу може зробити неможливим досягнення зазначеної у законі мети або значно її затруднити, а у іншому випадку можливе незаконне і необґрунтоване обмеження волі особи, за що, орган, який обрав запобіжний захід буде нести відповідальність за законами України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Проблеми пов’язані з інститутом запобіжних заходів у кримінально-процесуальному праві широко висвітлені у навчальних посібниках, монографічних роботах вчених-процесуалістів та у періодичних виданнях.

Варто зазначити, що взяття під варту (або як його ще називають арешт) є найсуворішим із запобіжних заходів то його застосування має додаткові гарантії дотримання прав громадян, додаткові умови його застосування.

Отож слід чітко встановити поняття такого запобіжного заходу як тримання під вартою, його сутність; мету, значення, підстави і порядок застосування, зміни і скасування, а також визначити його місце у системі заходів процесуального примусу.

В основу курсової роботи покладено праці вітчизняних та зарубіжних авторів.

Розділ 1. Поняття та мета застосування запобіжних заходів.

Преш, ніж розпочати розгляд питання про запобіжні заходи, як заходи процесуального примусу, треба з’ясувати, а що ж таке примус, зокрема державний і кримінально-процесуальний.

Як стверджує А.П. Рижаков, посилаючись на думку С.С. Алексєєва, державний примус – це зовнішній вплив на поведінку людей, що базується на зовнішній силі держави і забезпечує виконання волі держави. Засоби державного примусу у сфері процесуального провадження називаються засобами процесуального примусу. Вони приймаються попри волю і бажання суб’єктів процесу [1,5].

Кримінально-процесуальний примус, зазначає З.З. Зінатуллін, це метод державного впливу,що проявляється у правових обмеженнях особистісного, майнового чи організаційного характеру учасників криміналально-процесуальної діяльності [2,11].

Засоби процесуального примусу застосовуються з метою вирішення задач правосуддя й у передбаченій законом процесуальній формі.

У юридичній літературі згадується про три обов’язкові вимоги, котрі повинні виконуватися при обранні засобів процесуального примусу:

1. Вони обираються тільки у сфері кримінального судочинства.

2. Особи, до яких застосовуватися засоби процесуального примусу, порядок і умови їх реалізації повинні бути регламентовані законом.

3. Законність і обгрунтованність застосування заходів процесуального примусу забезпечується системою кримінально-процесуальних гарантій, прокурорським і судовим наглядом[2,12].

Засоби процесуального примусу поділяються на види:

1. Превентивно-попереджувальні засоби. Їх ще інколи називають попереджувально-забезпечувальні заходи. До них належать:

а) запобіжні заходи

б) заходи забезпечення процесу доказування

в) інші передбачені законом заходи.

2. Заходи захисту.

3. Заходи кримінально-процесуальної відповідальності [3].

Примус, що притаманний запобіжним заходам, на думку З.П. Ковриги,є фізичним ( до цього виду відносяться взяття під варту), психічним (при обранні у якості запобіжного заходу підписки про невиїзд, обвинувачений (підозрюваний) усвідомлює, що при порушенні ним підписки про невиїзд до нього може бути застосований суворіший запобіжний захід, наприклад взяття під варту) і моральнім впливом(цей вплив має місце тоді, коли у якості запобіжного заходу обрано заставу і останню вносить не сам обвинувачений (підозрюваний), а інші фізичні чи юридичні особи. Тут поряд із психічним впливом побоювання про зміну запобіжного заходу на суворіший має місце і моральний вплив заставодавця на обвинуваченого чи підозрюваного). А за своїм характером він може бути державним і громадським [4].

Таким чином, стає зрозумілим, що запобіжні заходи є складовою частиною, одним із видів засобів процесуального примусу.

У КПК України не дано визначення терміну “запобіжні заходи”, тож слід для розуміння цього терміна звернутися до літератури з кримінального процесу.

З.З. Зінатуллін дає наступне визначення запобіжних заходів. Запобіжні заходи – це примусові ЗАСОБИ кримінально-процесуального характеру, що застосовуються у суворо вказаних в законі випадках органами дізнання, слідства, прокуратури до обвинуваченого (у окремих випадках також до підозрюваного), а судом до підсудного (до вступу вироку в законну силу) і мають своєю метою припинити таким особам можливість ухилення від слідства і суду, перешкодити встановленню у справі об’єктивної істини або продовжити злочинну діяльність, а також забезпечити виконання вироку у частині кримінального покарання [2,66].

А.І. Сергєєв у загальних рисах погоджується з цим визначенням, додаючи лише, що запобіжні заходи “спричиняють на обвинуваченого (підозрюваного) певний психологічний вплив або обмежують його особисту свободу[5].”

З цією думкою не погоджується Д.С. Карєв, вважаючи, що запобіжні заходи – це заходи процесуального примусу, що застосовуються щодо обвинувачених і підозрюваних осіб з метою перешкоджання їм можливості ухилитися від слідства і суду, відбування призначеного судом покарання, для того, щоб обвинувачений не міг перешкоджати розкриттю істини, і для припинення злочинної діяльності [6,105].

З останнім визначенням погоджується (у тих чи інших варіаціях, що суттєво не відрізняються від наведеного вище) і більшість сучасних українських учених у галузі кримінально-процесуального права[7,164].

У літературі виділено і проаналізовано декілька поглядів на сутність запобіжних заходів.

Перша позиція. Запобіжні заходи – це різновид, початок,