Другий компонент концепції правової даржави є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідносин між владою і підвладними суб'єктами, як суб’єктами права , визання і належне гарантування формальної рівності і свободи всіх індивидів, прав і свобод людини і громадянина. Причому правосуб’єктивність індивідів, їх прав і свобод, правовий характер їх відносин з владою - це не продукт волі, не її “дар” чи поступ людям, а суттєва складова частина права яке об’єктивно формується в даному суспільстві, дотримання якого юридичний обов’язок всіх, і впершу чергу - влади і її представників. В цьому зміст традиційного для ідей правової держави протиставлення прав індивіда феодальним уявленням про їх октроірованому (дарованому) характері.

Реалізація двох перших компонентів можлива лише при наявності третього компонента, тобто тільки при певних організаційно-правових умовах, що виключають монополізацію влади в руках однієї особи , органу чи соціального прошарку і тих , що забезпечують відповідність всієї системи суспільної влади (її інституціонально-владних структур, функцій і повноважень і т.д.) вимогам права і їх подальшого виконання. Головною з цих умов є конституційно-правова регламентація суверенної державної влади у відповідності з принципом поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову. Суттєве значення при цьому має інститут конституційно-правового контролю за правомірністю нормативних актів і дій всіх влад.

Концепція правової держави може бути лише визначеною системою принципів , інститутів, і норм, відображає демократичну ідею народного суверенітету. Саме суверенітет народу - основа і джерело державногго суверенітету. Тому народ має право визначати і змінювати форми і зміст свого державно-правового життя.

Суверенітет правової держави як форми вираження державного суверенітету - це концентрована єдність повноважень і правомочей, що розповсюджуються на все населення і всю територію країни і визначаючих закони і суспільно-політичний порядок суспільного життя. Зміцнення суверенності державної влади і утвердження влади права представляють собою два тісно взаямоповязаних процеси на шляху правової державності. одне без іншого неможливо.

Всі загальноосвітні акти (конституція, закон, підзаконні акти) повинні бути правовими і по змісту, і по порядку, і по процедурі свого прийняття і дії. На шляху до правової держави необхідно не тільки легалізувати (засобами правових законів) все правове , але й делегалізувати (позбавити легальності) і антилегалізувати (заборонити законом) все протиправне. Справа в тому , що вимоги панування законів і законності при всій їх важливості все ж таки недостатньо для концепції правової держави, для якої необхідне панування саме правових законів і правової законності. Необхідно, щоб не тільки по назві, але й по своєму змісту закони і відповідна законність висловлювали ідею панування права, не порушували правові начала і вимоги.

Правова держава і правовий закон , як і держава і право взагалі не самоціль, а соціально-історично обумовленні всезагальні форми висловлення, організації, впорядкування і захисту свободи в суспільних стосунках людей. Зміст і характер свободи , її широта і об’єм, її суб’єктивна і об’єктивна структури і т.д., словом, її кількість і якість визначаються досягнутим рівнем розвитку суспільства. Свобода відносна в розумінні її фактичної незавершеності, історичних змін і розвитку її змісту, але вона абсолютна як вища цінність і принцип і тому може служити критерієм людського прогресу , в тому числі і в сфері державно-правових форм , суспільних відносин, становища особистості.

Необхідно щоб правові положення і взаємовідносини всіх суб’єктів суспільного, політичного і державного життя були чітко визначенні правовими законами і забезпечені державно-правовими гарантіями. Особливе значення з цієї точки зору має створення дієвого юридичного механізму для об’єктивного, справедливого і своєчасного вирішення спорів і конфліктів між різними суб’єктами правового спілкування.

В організаційно функціональному плані концепція правової державності включає в себе як розмежування державних і недержавних інститутів функцій, повноважень, так і належне влаштування і функціонування самої системи державних органів згідно принципу розподілу влади на три основні гілки: законодавчу , виконавчу і судову.

Кожна з цих влад у відповідності зі своєю природою, характером функцій і призначенням повинна зайняти своє місце в загальній системі державно-організованої влади і провадити державні справи у відповідних їм формах і межах, специфічними засобами. Розподіл влад включає в себе організаційно правовий мехаізм їх взаємодії, взаємних стримань і противаг з метою утримання кожної з них в межах своїх правомочностей і разом з тим забезпечення самостійості і незалежності від інших влад. В системній єдності розділених влад суверенітет держави знаходить своє найбільш адекватне організаційне втілення. Розподіл влад - це резюме і показник розвинутості права і держави, організаційне вираження правового характеру держави, необхідна передумова для режиму панування права і правової законності. Без розподілу влад не може бути правової держави і правових законів.

В якості однієї з основних влад суд це орган захисту права, його охорони від будь-яких порушень. Істотна частина повноважень судової влади , потрібна для забезпечення розподілу влад і виконання своєї загальної правоохоронної функції полягає в здійсненні конституційно-правового контолю за нормативними актами законодавчої і виконавчої владзміст цього конролю - в захисті права від всіх можливих форм його нормативного порушення. Суд призначений захищати право як від будь-яких конкретних протиправних дій, так і від всіх протиправних норм. Створенню умов для реалізації цих функцій суду і повинна бути підпорядкована наступна реформа судової системи, яка може бути успішною лише в контексті всієї правової реформи і реформи політичної сиситеми.