Подібні зміни, в першу чергу, повинні стосуватися інституту узгодження з прокурором згаданої вище діяльності слідчого та органів дізнання. Переконаний, що побідні узгодження, щонайменше, не підвищать можливостей швидкого і повного розкриття та розслідування злочинів, а по-великому рахунком вони будуть суперечити положенням кримінально-процесуального закону. Зокрема, частина 1 статті 114 КПК зазначає, що «всі рішення про проведення і провадження слідчих дій, слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено отримання згоди судді або прокурора». Є очевидним, що отримання згоди одночасно і від прокурора, і від судді, законом не передбачено. Що ж стосується повноважень прокурора по здійсненню нагляду за діяльністю органів дізнання і досудового слідства, то із змісту статті 227 КПК випливає, що його згода необхідна лише на постанову слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також продовження терміну тримання обвинуваченого під вартою (п.7-1). Інших випадків узгодження постанови слідчого з прокурором дана норма кримінально-процесуального закону не передбачає.

Отже, на мій погляд, абсолютно виправданою буде пропозиція про скасування передбаченого статтями 177, 178, 190 КПК обов'язку слідчого отримувати згоду прокурора на постанови про проведення обшуку, примусової виїмки та огляду житла чи іншого володінні особи. Також не повинно бути винятком і запропоноване положення про накладення

19

арешту на майно, що знаходиться за місцем проживання обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які згідно за законом несуть матеріальну відповідальність за їх дії.

Знову погоджуюся з думкою вчених-процесуалістів (Р. В. Корякін) про те, що пропозиції, висловлені на підтримку реформування кримінально-процесуальних норм, які регулюють підставу і порядок накладення арешту на майно, можуть знайти своє практичне втілення в статті 126 КПК, яку вони пропонують доповнити частиною другої наступного змісту:

«Накладення арешту на майно обвинуваченого (підозрюваного) або осіб, що несуть згідно із законом матеріальну відповідальність за його дії, здійснюється по постанові судді, винесеній на підставі постанови слідчого. Виняток становлять випадки накладення арешту на майно, гцо знаходиться поза житлом або іншим володінням підозрюваного (обвинуваченого) або осіб, яка згідно із законом несуть матеріальну відповідачьність, а також накладення арешту на майно, виявленого в ході обшуку (виїмки) житла або інший володіння особи, дозвіл на проведення якого було отримано в суді з дотриманням порядку, встановленого статтею 177 КПК. У цих випадках рішення про накчадення арешту на майно ухвалюється слідчим самостійно, про що виноситься відповідна постанова».

Після внесення даного доповнення, частини 2, 3, 4, і 5 статті 126 КПК в теперішній редакції вважати відповідно 3, 4, 5і6[15,с. 108].

Таким чином, підводячи підсумок по другому питанню потрібно зазначити, що накладення арешту на майно є досить важливою процесуальною дією, яка нерідко пов'язана з вторгненням в житло громадян, тим самим обмежуючи певні конституційні права цих громадян. Діючий КПК не передбачає ні затвердження постанови для проведення арешту майна прокурором, ні відповідного рішення суду по цьому питанню.

20

Накладення арешту на майно, яке знаходиться в житлі громадян, повинно здійснюватися за рішенням суду. Підставою для винесення цього рішення повинна бути постанова органу дізнання чи слідчого. Впровадження необхідності узгодження з прокурором накладення арешту на майно є негативом, який може призвести до зниження можливостей швидкого і повного розкриття та розслідування злочинів а також суперечити положенням кримінально-процесуального закону.

21

ВИСНОВКИ

Накладення арешту на майно є досить важливою процесуальною дією, яка пов'язана з вторгненням в житло громадян, тим самим обмежуючи певні конституційні права цих громадян.

Під арештом майна визначається опис, оголошення заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеження права користуватися майном або його вилучення у певної особи та передача на зберігання іншим особам.

У поглядах науковців немає одностайності, чи накладення арешту на майно є заходом процесуального примусу, чи спеціальною слідчою дією.

Метою проведення арешту майна є забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Особами, у власності яких перебуває майно, на яке накладається арешт можуть бути: обвинувачений; підозрюваний; особи, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії.

Якщо виникає необхідність проникнення до житла громадянина для накладення арешту на майно, названа процесуальна дія проводиться одночасно з обшуком.

При накладанні арешту на майно обов'язкова присутність не менше двох понятих, а також особи, в якої находиться майно, на яке накладається арешт, або повнолітніх членів сім'ї. Названі особи наділяються правом бути присутніми при всіх діях слідчого при накладенні арешту на майно і робити заяви з приводу цього, що підлягають занесенню до протоколу.

Арешт на майно може бути накладений за мотивованою поставою органу дізнання, слідчого, прокурора або суду, в якій зазнається підстави арешту і мета його проведення.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом.

22

Не підлягають описові предмети першої необхідності, що використовуються особою, в якої провадиться опис, і членами її родини.

Утаювання майна, що підлягає конфіскації, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Діючий КПК не передбачає ні затвердження постанови для проведення арешту майна прокурором, ні відповідного рішення суду по цьому питанню.

На мій погляд, накладення арешту на майно, яке знаходиться в житлі громадян, повинно здійснюватися за рішенням суду. Підставою для винесення цього рішення повинна бути постанова органу дізнання чи слідчого. Впровадження необхідності узгодження з прокурором накладення арешту на майно є негативом, який