План:

Вступ.

Історія формування принципу забезпечення обвинуваченому права на захист була дуже неоднорідною. Наприклад, ще 1917 року Центральна Рада ухвалила закон "Про заведення апеляційних судів", — тобто важливий крок на шляху формування права на захист; у положенні "Про судочинство" від 3 червня 1919 року взагалі не знало інституту касаційного оскарження вироків — допускалося лише подання клопотання про помилування та пом`якшення покарання, а участь у процесі обвинувачення і захисту була обов`язковою лише при розгляді справ про найбільш тяжкі злочини; 13 вересня 1922 року була прийнята постанова "Про введення в дію Кримінально-процесуального кодексу УСРР", в якому право обвинуваченого на захист викладалося в повній мірі (на той час), а в більш новому КПК від 20 липня 1927 року це право дуже звужувалося — на стадії попереднього слідства, а також дізнання Кодекс не передбачав участі захисту, захисник тепер брав участь у процесі тільки зі стадії судового розгляду; і так далі.

Актуальність вибраної мною теми доводити не потрібно, бо сучасне законодавство теж не дає повної гарантії забезпечення цього права — все ще існує дуже багато прогалин, які треба якнайшвидше усувати.

У своїй роботі я намагався висвітлити основні засади забезпечення обвинуваченому права на захист, розповісти про права та обов`язки обвинуваченого і його захисника, та про їх участь у кримінальному судочинстві.

Для написання роботи я користувався чудовою книгою заслуженого юриста України Варфоломеєвої Тетяни Вікторівни "Защита в уголовном судопроизводстве", Конституцією України та Кримінально процесуальним Кодексом України зі змінами і доповненнями.

Кожен має право

на захист та правову

допомогу. Ст. 59 ч.2 Конституції України.

Забезпечення права на захист.

Право обвинуваченого на захист включає в себе як право захищатися від підозри та обвинувачення, так і право захищати свої особисті і майнові інтереси.

Воно забезпечується тим, що закон:

а) наділяє обвинуваченого цілим комплексом процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчинені злочину;

б) надає йому право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов`язковою;

в) покладає на слідчі органи, прокурора і суд обов`язок розяснити обвинуваченому його процесуальні права (статті 53, 142, 294 КПК) і забезпечити можливість здіснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення.

В жодному випадку не можливо перекладувати обов`язок доведення своєї винуватості або невинуватості на громадянина - це мають робити посадові особи, тобто слідчі, прокурори, судді тощо. ППВСУ №10 від 7 липня 1995р. "Забезпечення права на захист".

Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону Ст. 370 КПКУ. і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироку та інших рішень у справі. Судова практика в цивільних і кримінальних справах (1960 - 1988рр.). 1989, Київ.

Обвинувачений.

Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому Кримінально-процесуальним кодексом України порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним.

У вузькому розумінні слова обвинувачений є лише на попередньому слідстві. Але це поняття вживається і в більш широкому розумінні: щодо підсудного, засудженого і виправданого

Процесуальні права і обов`язки обвинуваченого (підсудного).

Серед тих осіб, які мають і відстоюють свій інтерес у кримінальній справі, обвинувачений, як і потерпілий, є центральною фігурою. Для захисту від обвинувачення та реалізації інших законних інтересів закон наділяє обвинуваченого процесуальними правами і передбачає гарантії їх здіснення.

Основні процесуальні права обвинуваченого:

Обвинувачений не тільки має процесуальні права, а й несе процесуальні обов`язки. Він, зокрема, зобов`язаний з`являтися за викликом слідчих органів, прокурора і суду, не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку, не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі, додержуватися порядку в судовому засіданні і підкорятися розпорядженням судді (головуючого). В разі невиконання обвинуваченим своїх обов`язків до нього можуть бути застосовані засоби процесуального примусу: привід, запобіжний захід, попередження і вивід із залу судового засідання тимчасово або на весь час розгляду справи. А якщо таке невиконання має ознаки злочину (наприклад, примушування чи підкуп свідка до відмови від дачі показань або висновку), то воно тягне кримінальну відповідальність (ст.180 КК).

Захисник.

Захисник - це учасник кримінального процесу, уповноважений у передбаченому законом порядку здіснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених та виправданих і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Участь зашисника в кримінальному процесі дозволяє цим особам більш повно реалізувати своє право на захист.

На практиці захисниками є переважно адвокати, тому для забезпечення обвинуваченому права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державніх органах в Україні діє адвокатура Ст.59 ч.2 Конституції України. - неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України, Ст.2 ч.1 Закону про адвокатуру. в якій зазначується, що адвокат