Підставою для закриття кримінальної справи за ст. 7 КПК і ст. 50 КК с достатні

докази того, що на час провадження досудового аіідсюа внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер сунспільно небезпечного або од особа перестала бути суспільно небезпечною. Мається на увазі, що відбулися соціально-економічні чи інші зміни в житті країни або конкретної обстановки в даній місцевості (припинення дії військового стану, особливого стану, викликаної о гамхійним лихом чи іншими причинами, докорінна зміна полпичної обстановки у країні тощо), а також зміни умов життя, стану здоров'я особи, що вчинила злочин (порвав з колишніми "друзями"; влаштувався на роботу, де під впливом трудового колективу сумлінно працює, добровільно відшкодував збитки потерпілому; внаслідок травми хребта став гюстійно прикутим до ліжка тощо). [3]

Підставою для закриття справи з притягненням особи до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів до товариського суду, із застосуванням примусових заходів виховного характеру або передачею особи на поруки (ст. Т КГЖ) є достатні докази, які дозволяють слідчому дійти висновку, що для виправлення і перевиховання цієї особи достатню застосування примусових заходів виховного характеру, заходів адміністративного стягнення чи громадського впливу. У всіх цих випадках йдеться про злочин, який не являє великої суспільної небезпеки. Крім того, кримінальний закон (ст. 51 КК) встановлює додаткові умови прийняття рішення про закриття кримінальної справи.

Закриття справи у зв'язку з притягненням особи до адміністративної відповідальності допускається тільки у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш м'яке покарання.

Закриття кримінальної справи з передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду можливе лише тоді, коли особа вчинила це діяння вперше. [2]

Закриття кримінальної справи із застосуванням до неповнолпнього примусових заходів виховного характеру передбачає пред'явлення обвинувачення неповнолпньому, а після винесення постанови про закриття справи — ознайомлення його з усіма матеріалами справи до того, як справу із списком осіб, які підлягають виклику в судове засідання, буде надіслано прокурору (ст. 9 КПК). Слідчий виносить постанову

ю

про закриття кримінальної справи в застосуванням примусових заходів виховного характеру і тоді, коли встановить, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого можлива кримінальна віщювідальніеть (ст. 73 КГЖ).

Для закриття справи з передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу необхідно встановити, що: а) ця особа щиро розкаялась у вчиненому злочині; б) вона передається на поруки вперше; в) від іромадської організації або трудового колективу надійшло клопотання про передачу ш цієї особи на поруки, прийняте на загальних зборах і оформлене протоколом зборю. Не може передаватися на поруки особа, яка вдруге вчинила умисний злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, або раніше передавалася на поруки.

За недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину справа закривається у тому разі, коли: зібрані докази підтверджуіоть вчинення злочину; винесено постанову про пришнення конкретної особи як обвинуваченого, але в результаті подальшого рдаслідування з'ясовується, що наявних доказів недостатньо для формулювання щодо цій особи обвинувачення у вчиненні злочину в обвинувальному висновку, а можливості для дальшого збирання доказів вичерпані або отримані докази виключають вчинення злочину обвинуваченим.

Якщо не доведено участь обвинуваченого у вчиненні злочину і не відомо, хто вчинив злочин, то справа закривається лише щодо цього обвинуваченого, а провадження у справі в цілому зупиняється на підставі п. З ч. 1 ст. 206 КГЖ (невстановлення особи, яка вчинила злочин).

Перелік підстав для закриття кримінальної справи, передбачений ет. 213 КПК, не є вичерпним. Ним не охоплюються окремі обставини, при встановленні яких справа також підлягає закриттю — вщугніеть згоди компетентного органу державшої влади шігршягнення особи до кримінальноївілдовідальносіі (суддів, депутатів та іа).[5]

За наявності передбачених Кримінальним кодексом підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 56 КК), дачу хабара (ч. З ст. 170 КК), незаконне зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин (ч. 2 ст. 222 КК) справа закривається за ч. 1 ст. 7КПК.

Підстави для закриття кримінальної справи можуть буш реабшпуючиші і

її

нереабМгукнііми.[83

Реабілітуючі -— це таю підстави, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, повністю реабіл п оважно. тобто Ш поновлено добре ім'я, репутація, їх лише три: вщсутніеть події злочину; відсутність у діянні особи складу злочину та нсдпвсденість участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 1 і 2 ч. 1 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК). Всі інші підстави — нереабшгуючі, тобто такі, при закрити справи за якими виходять з того, шо винність особи у вчиненні злочину підтверджена зібраними у справі доказами, але через передбачені законом обставини вона звільняється від кримінальної відповідальності

Такий поділ підстав має практичне значення. При закритті кримінальної справи за реаСялггуючими обставинами орган дізнання, слідчий і прокурор зобов'язані роз'яснити громадянину порядок відновлення його порушених прав і вжити передбачених законом заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові внаслідок незаконного затримання, застосування заіюбіжноіг) заходу, пршяшенга як обвинуваченого (ст. 53і КПК).

Порядок такого відшкодування визначається Законом від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнан-ня, досудового слідства, прокуратури і суду"2 і Положенням про застосування цього Закону, затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокурагури та Міністерства фінансів України від 4