На момент порушення кримінальної справи можуть бути встановлені не всі названі ознаки злочину. Це можуть бути фактичні дані, шо вказують на суспільну небезпечність, протиправність та караність діяння. їх сукупність вважається достатньою, оскільки вони підтверджують реальність протиправного діяння, яке посягає на об'єкт кримінально-правової охорони(наявність об'єкта та об'єктивної сторони складу злочину). Відсутність фактичних даних про особу, що вчинила злочин, не є перешкодою до порушення кримінальної справи. Про це свідчить викладення статгі 98 КІІК про порядок порушення кримінальної справи. З аналізу її змісту видно, що за загальним правилом справу порушують за фактом учинення злочину, коли особу, яка його вчинила, ще не встановлено. Це повною мірою відповідає завданням судочинства, відновленню порушених злочином справ, спирається на багаторічну правоохоронну практику. Значну кількість кримінальних справ порушують саме за фактом учинення злочину, коли треба вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення особи.

24

Водночас, якщо в процесі перевірки приводу встановлено особу, яка вчинила злочин, правоохоронний орган зобов'язаний порушити справу щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК).

Закріплення даного положення в КПК є певним кроком уперед на шляху розвитку демократичних засад кримінального судочинства, але недостатнім. Відповідні зміни мають бути внесені до ст.43' КПК, в якій визначається поняття підозрюваного. Це дозволить особі, проти якої по-рушено кримінальну справу, користуватися всіма правами, якими наді-лений підозрюваний.

За характером фактичні дані, на підставі яких приймають рішення про порушення кримінальної справи, не можуть бути нічим іншим як доказами. Вони містяться у відповідних документах, які були складені або витребувані під час процесуальних дій або оперативно-розшукових заходів щодо перевірки приводу до порушення кримінальної справи і відповідають вимогам, які ставляться до процесуальних документів.

Особа, яка здійснює перевірку інформації про злочин на певному етапі такої діяльності, доходить висновку, що фактичних даних про по-дію злочину зібрано достатньо і наявні приводи до порушення криміна-льної справи. Таке рішення слідчого знаходить реалізацію в постанові про порушення кримінальної справи.

Загальні питання про порядок і підстави прийняття процесуальних рішень розглядалися в науковій літературі. Плідну роботу в цьому напрямі провів А.Я. Дубинський. Він проаналізував норми кримінально-процесуального права і дійшов висновку, що підставами для прийняття конкретних рішень повинна розглядатися саме достатня сукупність доказів [6, с. 179].

Незважаючи на очевидність того, що будь-яке рішення може бути прийняте за наявності відповідних підстав, не всі норми чинного КПК містять таку вимогу. З аналізу норм КПК вбачається, що безпосередньо про підстави ідеться лише тоді, коли це стосується особливо важливих

25

рішень, пов'язаних з певними обмеженнями прав особи. Мова іде про затримання підозрюваного (ст.ст. 106, 115) та обрання запобіжною захо-ду (ст. 148). Характерно, що перелік підстав чітко визначений і не підля-гає розширеному тлумаченню.

Підставою для притягнення особи як обвинуваченого розглядається достатність доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ст. 131), а для порушення кримінальної справи -достатність даних, які вказують на наявність ознак злочину (ст.94).

Про підстави для прийняття інших процесуальних рішень у КПК навіть не згадується. Навіть у статті, присвяченій загальним вимогам до постанови для прийняття рішення, не згадується, а лише зазначається, шо вона має бути мотивованою з обгрунтуванням прийнятого рішення (ст. 130).

Отже, з наведеного можна зробити висновок щодо уваги, яка приділяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Таке рішення має важливе процесуальне значення. Його прийняття зачіпає права та законні інтереси осіб, які залучаються до кримінально-процесуального провадження, а тому має грунтуватися на достатніх фактичних даних (доказах), які збирають у цій стадії процесу передбаченими законом процесуальними діями та оперативно-розшуковими заходами.

26

Бібліографічні посилання :

1. Бацько І.М. Протоколи слідчих дій як джерела доказів у кримінальному процесі Автореф. лис. ... канд юрид. наук. - К., 2003.

2. Бацько І.М. Удосконалення процесуальної регламентації протоколювання слідчих дій та додатків до протоколів // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000. - № 3(4).

Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела.- М. 1970. Галаган В.І. Проблемні питання використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності у розслідуванні злочинів // Науковий вісник НАВСУ. - К., 2001.- № з

5. Долженков О.Ф. Оперативно-розшуконе забезпечення процесу розслідування // На-уковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС

України. - Дніпропетровськ, 2000. - № 2(2).

6. Дубинский А.Я. Исполнение ігроцессуальнььіх решений следоватсля. - К., 1984

7. Лук'янчиков С.Д., Єрмаков ПА. Перевірка заяв і повідомлень про злочини у структурі досудового провадження // Науковий вісник ИАВСУ. —К., 2001.-№3.

8. Лукьянчиков Е.Д., Письменний Д.П. Разрешенне органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершенколетних. - К., 1987.

9. Письменний Д.П. Отказ в возбуждении уголовного дела в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. - X., 1880.

27 10. Ю.Попов Б.Б. Особливості порушення кримінальних справ про

фальшування грошей та типові слідчі ситуації, які складаються на

гточаіховому етапі розслідування // Вісник Запорізького юридичного

інституту. - Запоріжжя. - 1998- № 1(3).

11 .Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України:

Підручник- 4-е вид., доп. і пере.

12.Лукашевич В. 3. Советский уголовньїй процесе. — Л., 1989. — С. 198.

13. Жогин Н. В., Фаткуллин Ф. Н.