неухильне виконання вимог кримінально-процесуального закону про захист прав та інтересів обвинуваченого (підсудного) є обов'язковою умовою зміцнення законності. Тому розробка питань, пов'язаних із забезпеченням обвинуваченому права на захист, потрібна як для теорії кримінального процесу, так і для практики слідчих, прокурорських і судових органів і є актуальним.
У ч.2 ст..63 Конституції України передбачено: "підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.", а в ч. 4 ст. 29 зазначено: "кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватись правовою допомогою захисника."
У ст.. 21 КПК України: "Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право на захист і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав."
В цій статті законодавиць передбача всі необхідні умови для заперечення необгрунтованого обвинувачення або для з'ясування і врахування всіх обставин, що пом'якшують вину обвинуваченого.
Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є однією з найпоширеніших підстав для скасування вироку або інших рішень у справі. До того ж таке порушення деякою мірою суперечить конституційним засадам, за якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю в нашій державі. З метою недопущення порушень прав і законних інтересів особи і встановлення об'єктивної істини по справі право на захист повинно гарантуватись і повно реалізовуватись у кримінальному процесі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду." Поряд із цим ст. 63 Конституції проголошує: "Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист."
Піклуючись про те, щоб жодна особа не була необгрунтовано засуджена і жоден винний не був незаслужено тяжко покараний, законодавець забезпечує право на захист.
Право на захист як один з основних принципів кримінального процесу, встановлює розгорнуту систему процесуальних прав обвинуваченого,
використовуючи які обвинувачений має можливість заперечувати пред'явлене йому обвинувачення, наводити доводи і докази на свій захист. Такі права гарантуються кримінально-процесуальним законом.
Отже, держава покладає на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд обов'язок так вести процес, щоб жоден невинний не був покараний і кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності; щоб забезпечити можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення; щоб виявити як обтяжуючі, так і ті що пом'якшують вину, обставинувачкного. Без виконання цих обов'язків право на захист стає нереальним.
Слід зазначити, що право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист та всі інші його процесуальні права служать як охороні законних інтересів вказаних осіб, так і успішному здійсненню завдань правосуддя, правильному проведенню досудового слідства та судового розгляду. Цей принцип є необхідною передумовою встановлення об'єктивної істини по справі, правильного з'ясування її фактичних обставин, викриття та покарання тільки дійсного злочинця і в міру його дійсної вини.
Слід зазначити, те що підозрюваний і обвинувачений заінтересовані в тому, щоб вони:
не були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені,
якщо є невинними;
не були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені за
більш тяжкий злочин ніж: той, який дійсно вчинили;
без передбачених у КПК України підстав не були притягнуті до
участі в кримінальній справі як підозрювані чи обвинувачені, піддані заходам
процесуального примусу і засуджені;
не були піддані несправедливому покаранню, тобто такому, яке
призначено без урахування характеру і ступеня суспільної небезпечності
вчиненого злочину, особи винного й обставин справи, які пом'якшують чи
обтяжують відповідальність;
не обмежувалися в правах, наданих їм законом, і щоб їм було надано
можливість їх реалізувати;
щоб були забезпечені їх особисті та майнові права.
Це законні інтереси підозрюваного й обвинуваченого, оскільки мають всі ознаки, що дають їм право на захист. Воно особливо необхідне, оскільки можуть застосовуватись заходи процесуального примусу до обвинуваченого до вирішення питання про його винність. Забезпечити законність на всіх етапах руху кримінальної справи — на це спрямовані в кінцевому підсумку всі принципи кримінального судочинства та окремі процесуальні норми.
Розглядаючи загальне поняття захисту в кримінально-процесуальній літературі, слід зазначити, що вивченням цих питань займалися такі вчені-правознавці, як М. С. Строгович, Я. О. Мотовиловкер, Т. Н. Добровольська, Г. П. Сар-кисянц та інші.
Як вважає Т. Н. Добровольська, захист слід розуміти як "сукупність процесуальних дій, спрямованих на заперечення обвинувачення або пом'якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного)". В юридичному словнику за редакцією П. І. Кудрявцева дається аналогічне визначення захисту: "Захист - в кримінальному процесі сукупність процесуальних дій, спрямованих на заперечення обвинувачення (повністю або частково), на доказування невинуватості обвинуваченого або меншої його винуватості".
На думку Я. О. Мотовиловкера, "в кримінально-процесуальній літературі прийнято розмежовувати:
10
а)право обвинуваченого на захист; б)принцип забезпечення права на захист;
в)сам захист як сукупність процесуальних дій, спрямованих на реалізацію права на захист;
г)функцію захисту в системі трьох основних кримінально-процесуальних функцій, під якою будемо розуміти регламентований законом напрямок діяльності суб'єктів захисту (обвинуваченого, захисника, законного представника), наділених правом (або обов'язком) використовувати всі вказані в законі засоби та способи для охорони законних інтересів обвинуваченого".[11]
Поняття захисту