ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ЗАРОДЖЕННЯ Й СТАНОВЛЕННЯ ПРОТОКОЛЬНОЇ ФОРМИ ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 2

Загальна характеристика сучасної
протокольної форми досудової підготовки
матеріалів 13

РОЗДІЛ З

ЗМІСТ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ ЯК ОРГАНУ
ДІЗНАННЯ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ ПРОТОКОЛЬНОЇ
ФОРМИ ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ 20

ВИСНОВКИ 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

ВСТУП

В органах внутрішніх справ провадження протокольної форми проводиться дізнавачами, дільничними інспекторами, рідше оперуповноваженими кримінальної міліції, оперуповноваже-ними відділу боротьби з економічною злочинністю. У деяких наказах МВС України вказано, що провадження протокольної форми доручати тільки дізнавачам як виняток.

Як зазначає Н.А.Власова, протокольну форму досудової підготовки матеріалів більш дета-льніше було передбачено інструкцією про організацію і діяльність місцевих народних суддів від 23 липня 1918 року. У ній говорилось, що в нескладних справах, за якими слідство було не-обов'язкове, органи міліції провадили дізнання й складали протокол про вчинення злочину, що направлявся до суду. Народний суддя ознайомлювався з протоколом, доходив висновку про до-статність і повноту даних дізнання, складав формулювання обвинувачення, застосовував заходи процесуального примусу і призначав справу для розгляду [1, 59-60 ].

Для введення спрощеного порядку протокольної форми є певні причини: економія; скоро-чення витрат на юстицію; збільшення дрібних правопорушень; необов'язковість для населення кілька разів з'явитися до суду.

1929 року НКЮ РРФСР видав циркуляр про виділення в окреме провадження справ, за якими розслідування зайве й обставини зрозумілі, межі доказових матеріалів конкретні. Суд і так зможе вирішити справу [2, 51 ].

Н.А.Власова висловила негативну думку щодо введення спрощеного провадження з не-складних злочинів. Вона вказує на усунення багатьох принципів:

4

1966 року був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про посилення відповіда-льності за хуліганство". Деякі вчені-процесуалісти не визнавали інституту прискореного прова-дження. Зокрема, М.С.Строгович зазначав, що "процесуальна особливість справ про хуліганст-во - явище тимчасове, за такими злочинами буде відновлений загальний порядок дізнання й попереднього слідства" [4, 63 ].

І.Д.Перлов наголошував, що "спрощеність в кримінальному процесі веде до серйозних слідчих і судових помилок, послаблює боротьбу зі злочинністю. Добитися реальної протидії хуліганству можливо лише на підставі суворого дотримання процесуальної форми. Процесуа-льна форма - необхідна умова встановлення істини в справі, винесення законного й обгрунто-ваного вироку" [5, 276 ].

Деякі автори аналізують позитивні сторони протокольної форми.

Р.С.Абдрахманов наголошує на позитивній стороні протокольної форми. Протокольне провадження має ознаки попереднього розслідування, впливає на швидкість розкриття злочи-нів. Протокольна форма підвищує ефективність кримінального судочинства. Протокольне провадження здійснюється в стадії порушення кримінальної справи. Дозволяє раціонально використовувати сили та засоби міліції [6, 130-131].

Указане вище говорить про те, що процесуалісти мають різні погляди на доцільність про-токольної форми.

Важливим під час збирання матеріалів протокольної форми досудової підготовки є отри-мання пояснення від осіб, яким відомі факти про вчинений злочин. Але постає питання: як ви-значити правовий статус осіб, яким відомі факти злочину і від яких отримуються пояснення, та правопорушника впродовж всього періоду збирання матеріалів по протокольній формі. Біль-шість процесуалістів називають осіб, яким відомі факти злочину, очевидцями.

РОЗДІЛ 1

ЗАРОДЖЕННЯ Й СТАНОВЛЕННЯ ПРОТОКОЛЬНОЇ ФОРМИ ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ

СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Кримінально-процесуальним кодексом Української РСР, затвердженим Верховною Радою УРСР 28 грудня 1960 р. і введеним в дію з 1 квітня 1961 р., закріплювались дві форми розсліду-вання кримінальних справ - дізнання і попереднє слідство. В свою чергу, дізнання поділялось на дізнання у справах, в яких попереднє слідство є обов'язковим, і дізнання у справах, в яких провадження попереднього слідства не є обов'язковим [15, 29 ].

"За наявності ознак злочину, за яким провадження попереднього слідства є обов'язковим, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить невідкладні слідчі дії для встановлення й закріплення слідів злочину: огляд, обшук, виїмку, освідування, затримання й допит підозрюваних, допит потерпі-лих і свідків. Після виконання невідкладних слідчих дій орган дізнання, дотримуючись строків, передбачених ч.і ст.108 цього Кодексу (10 днів - авт.), зобов'язаний передати справу через прокурора слідчому" (ч.і і 2 ст. 104 КПК в редакції Закону від 28 грудня 1960 р.).

Згідно зі ст. 105 КПК в тій же редакції, "у справах, в яких провадження попереднього слід-ства не є обов'язковим, матеріали дізнання є підставою для розгляду справи в суді [22, 33 ].

Дізнання в цих справах провадиться за правилами, встановленими даним Кодексом щодо попереднього слідства, за такими винятками:

6

ржити їх до вищестоящого прокурора, не припиняючи виконання цих вказівок [13, 101 ].

Після закінчення дізнання орган дізнання надсилає матеріали прокуророві, за затверджен-ням якого справа направляється для розгляду в суд".

В такому вигляді розслідування злочинів у формі дізнання здійснювалось до прийняття Верховною Радою України Закону від 30 червня 1993 р. "Про внесення до деяких законодавчих актів України змін і доповнень щодо удосконалення попереднього розслідування". Згідно з цим законом компетенція органів дізнання у розслідуванні злочинів зазнала істотних змін і стала залежати від тяжкості злочину (тяжкий або злочин, що не є