32-річний термін існування зазначених вище видів дізнання в кримінальному судочинстві свідчить про їх сприйняття суспільством і відповідність реаліям того часу. Але й при такій ста-лості процесуальних форм розслідування злочинів не відкидалась можливість їх диференціації шляхом спрощення і прискорення провадження. Поштовхом до цього були різні чинники: не-обхідність більш ефективної боротьби з деякими негативними соціальними проявами, наукова думка, існування прискореного і спрощеного провадження за кордоном тощо.

Першою такою спробою урізноманітнення процесуальної форми провадження у злочинах став Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 р. "Про посилення відповідальності за хуліганство", яким встановлена не тільки підвищена відповідальність за цей злочин, що знайшов значне поширення на території СРСР, а й особливий процесуальний порядок прова-дження у справах даної категорії [6, 20 ].

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 січня 1967 р. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР був доповнений розділом сьомим "Провадження у справах про хуліганство", в якому повністю дублювались основні положення Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 р. Порядок провадження у справах про хуліганство визначався загальними прави-лами КПК, за винятками, встановленими статтями цього розділу. Виключення із загальних пра-вил передбачались ст.426 - 431 КПК, торкались всіх трьох частин ст.206 КК УРСР і, по своїй суті, мали на меті посилення боротьби з хуліганством та зміцнення законності [9, 448 ].

7 Аналіз норм цього розділу КПК УРСР в редакції Указу від 24 січня 1967 р. дає підстави

стверджувати, що до таких виключень потрібно віднести:

введення спрощеного порядку встановлення обставин злочину, передбаченого ч.і ст.206 КК;

особливий порядок порушення справ про ці злочини і віддання правопорушників до суду;

часткову зміну порядку провадження дізнання у справах про злісне хуліганство;

значне скорочення строків розслідування і судового розгляду.

Безперечно, що будь-яке з перерахованих вище виключень становить певний інтерес з то-чки зору його кримінально-процесуальної дії, але найбільшу зацікавленість викликають два пе-рші виключення - основа нинішньої протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

В чому ж проявлявся спрощений порядок встановлення злочину, передбаченого ч. 1 ст.206 КК УРСР, особливий порядок порушення справ про ці злочини і віддання правопорушників до суду?

Згідно зі ст.426 КПК в редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 24 січня 1967 р. "у справах про злочини, передбачені ч. 1 ст.206 Кримінального кодексу УРСР, органи міліції та інші органи дізнання не пізніше ніж у п'ятиденний строк встановлюють обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержують пояснення від правопорушника, потерпілого й очевидців, витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, ха-рактеристику з місця його роботи або навчання та інші документи, які мають значення для роз-гляду справи в суді [19, 6 ].

Про затримання правопорушника, встановлення його особи і про обставини вчиненого злочину складається протокол, до якого приєднуються всі зібрані матеріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд. Визнавши матеріали про вчинення злочину достатніми для притягнення правопорушника до кримінальної відповідальності, начальник органу дізнання за-тверджує протокол, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлен-ня, про що робиться відмітка в протоколі. Протокол після санкціонування його прокурором ра-

8 зом з матеріалами направляється до суду" [3, 59-60 ].

Кримінально-процесуальний закон допускав можливість затримання правопорушника і за-стосування до нього запобіжного заходу. Так, ст.429 КПК визначала, що "особи, які вчинили злочини, передбачені ст.206 Кримінального кодексу УРСР, затримуються органами міліції або іншими органами дізнання і тримаються під вартою. Підстави і порядок затримання визнача-ються ст.106 цього Кодексу [6, 8 ].

Щодо осіб, затриманих за хуліганські дії, як запобіжний захід до розгляду справи в суді застосовується, як правило, тримання під вартою.

Щодо осіб, затриманих за вчинення злочину, передбаченого ч.і ст.206 Кримінального ко-дексу УРСР, запобіжний захід до порушення справи і розгляду її в суді обирається відповідно до ч.2 цієї статті".

Порівняльний аналіз провадження у справах про злочини, передбачені ч.і ст.206 КК УРСР, і протокольного провадження в нинішній час свідчить про такі основні відміни між ни-ми: у строках провадження, найменуваннях деяких учасників, засобах процесуального примусу до правопорушника, діяльності прокурора за матеріалами протокольного провадження. Основ-на ж відміна судового розгляду цих справ полягає у строках їх розгляду - справи про злочини, передбачені ч.і ст.206 КК УРСР, розглядались не пізніш як у п'ятиденний строк з моменту над-ходження до суду [2, 150-151 ].

З метою підвищення ефективності застосування передбачених законом кримінально-правових засобів боротьби з дрібним розкраданням державного або громадського майна, Пре-зидія Верховної Ради Української РСР Указом від 3 квітня 1975 р. поширила порядок прова-дження у справах про злочини, передбачені ч.і ст.206 КК, на злочини, передбачені ч.і ст.85 КК УРСР.

У зв'язку із внесеними доповненнями назва розділу сьомого КПК УРСР змінилась і була викладена в такій редакції: "Провадження у справах про хуліганство і про дрібне розкрадання державного або громадського майна" [7, 276 ].

9 Подальше застосування встановленого законодавцем порядку провадження у справах про

злочини, передбачені ч.і ст.85 і 206 КК УРСР, показало, що ця форма провадження, незважаю-чи на деякі недоліки, за своєю суттю придатна для використання і себе виправдовує.

Подальший розвиток в Україні ця форма провадження отримала у 1985 р. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1985 р. "Про внесення змін і доповнень в Кри-мінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний кодекси УРСР" розділ сьомий КПК пере-йменовано на "Протокольну форму досудової підготовки матеріалів", а зміст статей, що входи-ли в цей розділ, був суттєво змінений