Зазначені нововведення значно розширили повноваження прокурора за матеріалами про-токольного провадження, законодавець наділив його такими правами, яких він не мав раніше.

Крім порушення кримінальної справи і складення обвинувального висновку за результа-тами вивчення матеріалів протокольної форми досудової підготовки прокурор в межах встано-вленого законом строку може прийняти й інші рішення:

відмовити в порушенні кримінальної справи або дати вказівку органу дізнання про прийн-яття такого рішення;

порушити кримінальну справу і повернути матеріали для провадження досудового слідст-ва;

24

дати вказівку органу дізнання чи слідчому про порушення кримінальної справи і прове-дення досудового розслідування;

повернути матеріали органу дізнання для провадження додаткових процесуальних дій, якщо не скінчився строк провадження;

дати вказівку органу дізнання вийти з клопотанням про продовження строку протокольно-го провадження; продовжити цей строк [16, 41].

Кримінально-процесуальні повноваження прокурора, визначені Законом України від 21 червня 2001 р. щодо матеріалів, підготовлених органом дізнання у протокольній формі, безпе-речно мають революційний характер в цьому особливому досудовому провадженні. Надзви-чайно важливим є те, що вказаним Законом обов'язку порушення кримінальної справи за мате-ріалами протокольного провадження позбавлявся суд - така діяльність суду, як це відзначалося багатьма правниками, не відповідала його ролі і становищу в кримінальному судочинстві Укра-їни, гальмувала вирішення поставлених перед ним завдань [4, 90].

Водночас, неможливо не побачити того, що такі нововведенні повноваження прокурора як обрання правопорушнику запобіжного заходу у необхідних випадках, складання за матеріалами протокольного провадження обвинувального висновку теж не є однозначними у їх сприйнятті правниками й викликають жваві дискусії як серед вчених-процесуалістів, так і серед практич-них працівників. Мабуть було б нелогічним, якби ці питання не знайшли свого осмислення й оцінку авторів даного посібника [6, 31].

Отже, якщо слідувати логіці кримінально-процесуального закону, то обрання щодо право-порушника запобіжного заходу викликає появу нового учасника кримінального процесу ~ підо-зрюваного. Він, згідно зі ст.431 КПК України, повинен наділятися комплексом відповідних прав, які належними органами або посадовими особами мають бути забезпечені. Такого забез-печення в справі, підготовленій у формі протокольного провадження, прокурор здійснити не може - він обмежений стислим строком своєї діяльності, а також нагальною, необхідністю ви-конання наступної важливої процесуальної дії - складення обвинувального висновку.

25

Таким чином, обравши правопорушнику в необхідних випадках запобіжний захід і викли-кавши подібною дією появу нового учасника кримінального процесу, прокурор унеможливле-ний в забезпеченні підозрюваному передбачених законом прав [21,21].

У разі порушення за матеріалами протокольного провадження кримінальної справи про-курор зобов'язаний виконати ще й таку процесуальну дію як складення обвинувального висно-вку. Оскільки інститут притягнення як обвинуваченого у даній кримінальній справі законодав-цем не передбачається, то обвинувальний висновок прокурором складається або щодо правопо-рушника, або, у випадку обрання йому запобіжного заходу, — щодо підозрюваного. Отже, об-винувальний висновок прокурором складається щодо особи, яка не притягувалась в якості об-винуваченого [17, 60].

Що це - недогляд творців закону, новітні досягнення української кримінально-процесуальної науки чи впровадження передового досвіду, досягнень зарубіжного криміналь-ного процесу? Якусь аргументовану відповідь на ці запитання, як на наш погляд, дати немож-ливо. У даному разі можна лише констатувати відсутність глибокого осмислення, достатньої логіки, обгрунтованої доцільності прийняття таких рішень, прогнозних висновків щодо можли-вих наслідків їх реалізації.

Законодавче запровадження обвинувального висновку як документа, що завершує діяль-ність прокурора за матеріалами у протокольній формі, створить, без будь-якого сумніву, суттєві проблеми як для прокурора, так і для органів дізнання, які здійснюють протокольне прова-дження. Хоча законодавець чітко визначив, що обвинувальний висновок повинен складатися прокурором, малоймовірно, що хтось із представників вказаного відомства буде займатися цим. В умовах недостатнього кадрового забезпечення прокуратури доручити виконувати цей новий і важливий напрям роботи фактично немає кому [1,3].

Тому не важко передбачити, що практично це зведеться до того, що складення обвинува-льних висновків (так само як і постанов про порушення кримінальної справи) прокурори покла-дуть на осіб, які здійснювали протокольне провадження, і будуть тільки їх підписувати, видаю-

26

чи за свої. Це, у свою чергу, спричинить додаткове навантаження на штатних дізнавачів, діль-ничних інспекторів міліції та інших осіб, на яких покладається обов'язок здійснювати прова-дження у протокольній формі [3,3].

При цьому слід врахувати й те, що специфічність обвинувального висновку як процесуа-льного документа, певні труднощі його складання потребують досить таки високого рівня пра-вової підготовленості осіб, які здійснюють провадження у протокольній формі. Чи є така підго-товленість серед дільничних інспекторів міліції, оперуповноважених підрозділів карного роз-шуку, боротьби з економічною злочинністю тощо? Вважаємо, що на це запитання може бути лише негативна відповідь. І не тому, що вказані категорії працівників мають недостатній рівень професійної підготовки, а тому, що кримінально-процесуальна діяльність не є для них основ-ною [9, 18].

Уявляється, що передбачуване та окреслене вище додаткове навантаження на вказаних по-садових осіб не сприятиме належному застосуванню протокольної досудової підготовки мате-ріалів в практичній діяльності органів дізнання. Воно спонукатиме їх ухилятися від протоколь-ного провадження, вишукувати шляхи для його заміни розслідуванням навіть в тих випадках, коли для провадження у протокольній формі будуть достатні підстави і можливості. Недостат-ньо обміркованими новітніми положеннями ст.430 КПК України законодавець фактично лікві-дував можливість (а