Курсова робота на тему

Правовий статус особи

ПЛАН

Вступ

Поняття правового статусу особи

Правовий статус громадян України

Правовий статус іноземців в Україні та значення його розвитку

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Правовий статус особи і громадянина в Конституції України базується на здобутках світового досвіду конституційного права, а також відповідає визнаним міжнародним стандартам у галузі прав людини. Зокрема, це видно, якщо порівняти 2 розділ Конституції України „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” і Хартію прав людини.

З прийняттям Конституції України нарешті з’ясовано питання про місце основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина та про основи взаємовідносин держави та її органів з індивідами. Усі колишні радянські конституції законодавчо закріпляли примат держави над особою, вважаючи, що саме держава може розширити об’єм прав і обов’язків людини. Особливо це просліджується в перших Конституціях РРФСР (1918 року), Української РСР (1919 року) та інших республік.

Становище не змінилося й після 1948 року, коли ООН прийняла Загальну Деклорацію прав людини, хоча вона й мала рекомендаційний характер, і після 1966 року, коли з прийняттям міжнародних пактів про громадянські та політичні права, а також про економічні, соціальні та культурні права положення згаданої Декларації були визнані міжна-родними правовими нормами. Навіть Конституція УРСР 1978 року не змі-нила практику вторинності прав і свобод особи, хоч розділ про них і містився в Основному Законі слідом за першим розділом.

Нова Конституція України 1996 року значно розширила обсяг прав і свобод людини і громадянина, практично інкорпорувавши в Основний Закон усі права і свободи, закладені в Декларації прав людини.

Проте, при всій важливості закріплення в Конституції України прав і свобод людини та громадянина, найважливішим, безумовно, є закріплення дійсних гарантій їх захисту.

Враховуючи вищесказане, я вважаю, що тема курсової роботи „Правовий статус особи” є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день.

Поняття правового статусу особи

Юридична енциклопедія вказує, що особа – це людина в системі суспільних зв’язків і відносин Юридична енциклопедія: в 6 т./Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.4., с. 351. Особі властиві риси та якості, що характеризують людину в суспільному значенній містять її соціальну оцінку. Це, зокрема: здатність мислити і приймати усвідомленні, а не інстинктивні рішення; індивідуальність (талант, освіта, уподобання тощо); свобода, тобто право вибору з наданих суспільством варіантів поведінки того, який забезпечує реалізацію особистих інтересів і не порушує прав інших суб’єктів; відповідальність перед суспільством.

У державно-правовому значенні поняттям „особа” охоплюються поняття „людина” і „громадянин”. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина – це, по суті, відповідні права, свободи та обов’язки особи. За міжнародним правом права і свободи особи визначаються через права та свободи людини Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини.

У сучасній політико-правовій теорії є кілька варіантів класифікації прав і свобод людини, серед них найбільш поширеною є класифікація за Міжнародними пактами 1966р. на такі групи: громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні. Громадянські права людини ототожнюють з особистими правами людини, тому що вони регулюють суспільні відносини особи в конкретному суспільстві. Іноді економічні, соціальні і культурні права об’єднують в одну групу прав – соціально-економічні. У науковій літературі порушувалось питання про винесення в окрему групу так званих „фізичних прав” (право на житло, фізичну недоторканість, вибір місця проживання тощо).

Статус громадянина складається не лише з прав і свобод, оскільки до нього входять також і конституційні обов’язки людини і громадянина, закріплені у статтях 65-68 Конституції України. Це обов’язки додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність, шанувати державні символи, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані їм збитки. Ці обов’язки спрямовані на забезпечення реалізації всіх видів прав і свобод кожної особи, що проживає в Україні.

Важлива ознака правової демократичної держави полягає в тому, що права людини в ній набувають самостійного юридичного закріплення і значення і з ними мають співвідноситися всі закони у державі. Конституція є найвищим авторитетом, їй підпорядковується вся діяльність держави, партій і окремих осіб. Іншими словами, у правовій державі права і свободи людини гарантуються та реально виконуються незалежно від того, які політичні сили є в ній правлячими.

Забезпечення, реалізація та захист прав людини є основним завданням і сенсом існування правової держави. Головними правами людини, що забезпечують її життя, цінність її особи, свободу, недоторканість, особисту безпеку, правовий захист, є громадянські (особисті) права. Вони є невід’ємними, тобто належать людині як члену громадянського суспільства, забезпечені законами і покликані захищати людину від сваволі держави та інших людей. Громадянські права не надаються, а лише охороняються та гарантуються державою. До них належить: право кожного на життя, на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденцій, на захист від втручання в особисте і сімейне життя, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, на свободу світогляду і віросповідання.

Життя людини є найвищою цінністю, що належить їй від природи і на яку вона має невід’ємне право, незалежне та природне.

Стаття 27 Конституції України