ПЛАН

Вступ

Поняття та види стадій вчинення злочину. Поняття закінченого злочину.

Поняття готування до злочину та його ознаки.

Поняття замаху на злочин, його види. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину та від готування до злочину

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Злочин, який є явищем, притаманним соціальному буттю людини, крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад, має й інші, пов'язані з його розвитком в часі; ситуацією його вчинення не однією особою, а групою осіб; правовими наслідками вчинення декількох злочинів однією особою.

Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових Інститутів - інституту стадій вчинення злочину, інституту співучасті у злочині, інституту множинності злочинів. Вони - це спеціальні випадки скоєння злочину.

Інститут стадій вчинення злочину давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча заради справедливості, слід зауважити, що його формування не сягає своїми коріннями в глибини віків, а належить до XIX—XX століть.

Уперше нормативно відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791 p.). Це стосувалось встановлення відповідальності за замах на скоєння лише двох злочинів - умисного вбивства та отруєння. Потім кримінальне законодавство Франції (1810 р.) поширило це правило на всі замахи на вчинення злочинів [12].

З часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством.

Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину, було «Уложение» 1845 p., яке розглядало їх у другому розділі – “О умысле, о приготовлении к преступлению о покушении на оное и о совершении преступления” (статті 8-12). При цьому виділяли виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин. Одним з перших, хто дослідив ці стадії у вітчизняній науковій літературі, був В. Д. Спасович.

У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах» 1919 р. відділ четвертий яких був спеціально присвячений їх аналізу. При цьому виділялись три стадії – готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, передбачали кримінальну відповідальність. Було встановлено, що на рівень репресії не впливає рівень реалізації (стадії) злочинного наміру [5].

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК України 1960 р. як стадії скоєння злочину визначали готування до злочину та замах на злочин (ст. 17 КК України 1960р.). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність діянь, припинених на різних стадіях, законодавчо не закріплювалось (хоча практика сама їх виробила - готування каралось більш м'яко, ніж замах, а замах - більш м'яко, ніж закінчений злочин).

Стаття 13 КК України виокремлює три стадії вчинення кримінальне караного діяння: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру [3, 56].

Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).

З вищенаведеного випливає, що питання стадій вчинення було і залишається надзвичайно актуальним на сьогоднішній день, як одне з фундаментальних в кримінальному законодавстві.

Поняття та види стадій вчинення злочину. Поняття закінченого злочину

Стадії злочину – це етапи вчинення злочину, що відрізняються за розвитком його об’єктивної сторони і ступенем реалізації умислу винного [17, 608].

Стаття 11 КК України передбачає, що злочином є тільки суспільне небезпечне про-типравне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Отже, кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому до стадій вчинення злочину не належить вияв умислу, тобто висловлений особою в усній чи письмовій формі намір вчинити певне злочинне діяння. Ще римські юристи дотримувались правила cogitationis poenam nemo patitur, що в перекладі з латинської означає – ніхто не повинен бути покараний за свої думки. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину [10].

Стаття 34 Конституції України, а також ст.ст. 18-19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права фіксують право особи на свободу думки, слова та вільне виявлення своїх переконань, поглядів тощо. Але ці ж нормативні акти передбачають можливість обмежувати вищезгадані права для забезпечення національної безпеки, прав та свобод особи, інтересів держави [4]. І тому, як виняток з загального правила, Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за таке:

Погроза вбивством (ст. 129 КК України).

Погроза щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України).

Погроза щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України).

Пропаганда війни (ст. 436 КК України).

Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, причому вид умислу – прямий. Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину до необережних злочинів, діянь, вчинених з непрямим умислом і щодо виявлення наміру вчинити злочин (крім погрози та усного чи письмового заклику до вчинення злочину). Поняття стадії вчинення злочину пов‘язується зі ступенем реалізації злочинного наміру.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними до-статньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів