однакове кримінально-правове значення.
Умовно процес вчинення злочину можна з точки зору його об’єктивної сторони розділити на три етапи:
1.Дія (бездіяльність). Це перший початковий стан вчинення злочину. При чому в об’єктивну сторону злочину дія входить не цілком, а лише її зовнішня, виконавча, фізична сторона. Це та сторона дії, яку можна побачити присутнім, зрозуміти і певно визначити – місце, час, обставини та використані при цьому засоби і знаряддя. Злочинна дія завжди чиниться в певних умовах. Тому діяння завжди треба брати та оцінювати не ізольовано, а з врахуванням усіх умов і обставин.
2.Причинний зв’язок, як об’єктивно існуючий взаємозв’язок речей і явищ в природі. Злочин як і будь-яка суспільно істотна дія чинить певні зміни у суспільному житті, які в свою чергу викликають подальший розвиток подій. Такий розвиток може мати різні напрямки залежно від характеру дії (бездіяльності), а також від умов місця, часу та обставин.
3.Злочинні наслідки, тобто ті зміни, до яких призводить злочин і які є суспільно небезпечною шкодою [3].
Тільки вчинення суспільно-небезпечного діяння, в якому знаходиться об’єктивний вияв лихої волі людини, утворює злочин і дає підстави для кримінальної відповідальності. Не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності переконання, думки, ідеї, мрії, оскільки вони ніяк не проявляються зовні, в певних діях чи вчинках особи. Багато видатних мислителів-гуманістів минулого шукали і вимагали встановлення об’єктивного критерію (виміру) для оцінки поведінки людини, бо тільки об’єктивний прояв, поведінка дає можливість виключити сваволю в оцінці мети та наміру злочинця.
Для здійснення правосуддя ці положення особливо важливі:
1) визнання злочином лише об’єктивного прояву лихої волі людини, а не її поглядів, переконань, міркувань, виключає сваволю, беззаконня;
2) об’єктивні дії та бездіяльність як критерій намірів людини дає змогу виявити суб’єктивну сторону злочину і виключити об’єктивну осудність, тобто засудження без вини. невинного;
3) об’єктивна сторона злочину найбільш багата ознаками, що дає можливість відмежувати один злочин від подібного, суміжного, іншого, а також злочинні дії від дій, які злочину не утворюють, які кримінальним законом не передбачені.
Об’єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв’язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацією вчинення злочину.
Конструктивною особливістю об’єктивної сторони злочину є своєрідність зв’язків між окремими групами ознак. Із цієї точку зору їх можна поділити на дві групи:
1) ознаки, що є компонентом самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв ( до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідки і причинний зв’язок);
2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння ( місце, час, обстановка, вчинення злочину або їх своєрідне поєднання) [2].
Усі ознаки об’єктивної сторони злочину з точки зору їх закріплення в диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) і факультативні.
До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. Діяння належить до обов’язкової ознаки об’єктивної сторони злочину, оскільки без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини не можна вчинити жодного злочину.
Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту, І таким чином, є обов’язковою ознакою будь якого складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим за кожною кримінальною справою.
До факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час , обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. Ці ознаки хоча фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, але не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, склади деяких злочинів не містять вказівки на конкретні суспільно небезпечні наслідки, котрі необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само не завжди в статтях Особливої частини КК вказано на спосіб, місце, час. обстановку вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об’єктивної сторони складу злочину є не обов’язковими, а факультативними.
Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка та засоби вчинення злочину прямо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому разі є обов’язковим.
Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення злочинного наміру або процес формування такого наміру ( так званий голий умисел) не є кримінально караними.
Дії, тобто активна поведінка, властиві більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними і із докладанням власних фізичних зусиль особи, використанням сил іншої особи (наприклад, малолітнього), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов’язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов’язків. Наприклад, із виконанням таких обов’язків може бути пов’язаний обман покупців тощо.
Бездіяльність - це пасивна поведінка. Її антисуспільне спрямування полягає в тому , що у певних випадках особа повинна діяти. Обов’язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад. необхідність явки військовозобов’язаного на пункт учбових або перевірочних зборів). Такий обов’язок може також зумовлюватись посадою або професіональною діяльністю. Наприклад, відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації, тощо. Обов’язок діяти