Питання реабiлiтацiї у кримiнальному процесi є проблемою самостiйною,i тому широко висвiтлювати її в рамках даної курсової роботи ми не будемо. Цiй проблемi придiлялась i придiляється увага низкою науковцiв. Посилаючись на їх твердження, можна зробити висновок про те, що коли мова йде про реабiлiтуючi пiдстави до закриття кримiнальної справи слiд виходити з того, що особа не вчинила протиправного дiяння, передбаченого кримiнальним законом i як результат має право на реабiлiтацiю. Порушення норм iнших галузей права, норм моралi не знiмає з правоохоронних органiв обов'язку поновити цю особу в її правах.У зв'язку з цим, до реабiлiтуючих слiд вiднести пiдстави передбаченi в п.п. 1, 2, 5 ч.1 ст.6, в ст.7-3 та в ч.2 ст.213 КПК України.

Дiючим законодавством передбачено ряд пiдстав до закриття кримiнальної справи, застосовуючи якi правоохороннi органи не мають права вирiшувати питання про те,вчинила особа протиправне дiяння чинi.До цiєї групи вiдносяться пiдстави, закрiпленi в п.п.6,7,9,10,11 ч.1 ст.6 та в ч.2 ст.6 КПК,а також пiдстави,якi передбаченi iншими законами, а саме: а) вiдсутнiсть згоди компетентного органу на притягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi; б) особа користується правом недоторканостi.При їх застосуваннi констатується неможливiсть подальшого провадження у кримiнальнiй справi.

Всi iншi пiдстави до закриття кримiнальної справи, передбаченi КПК,слiд вважати нереабiлiтуючими.При їх застосуваннi констатується факт вчинення конкретною особою протиправного дiяння, передбаченого Кримiнальним кодексом, що в свою чергу не надає права цiй особi на реабiлiтацiю. До нереабiлiтуючих слiд також вiднести передбаченi Кримiнальним кодексом пiдстави для звiльнення особи вiд кримiнальної вiдповiдальностi.

3.Закриття кримiнальної справи в частинi обвинувачення та

вiдносно окремих обвинувачених

Слiд розрiзняти такi поняття,як закриття кримiнальної справи i закриття справи в частинi обвинувачення.Статтею 141 ч.2 КПК України передбачено: " Якщо пiд час досудового слiдства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого пiдтвердження, слiдчий своєю постановою закриває справу в цiй частинi обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому.

Закриття справи в частинi обвинувачення передбачає обов'язково реабiлiтуючi пiдстави,тобто такi пiдстави,якi виправдовують особу в частинi обвинувачення.

В юридичнiй лiтературi вiдзначається, що закриття справи в частинi пред'явленого обвинувачення проводиться, якщо виключається обвинувачення по одному iз вмiнених ранiше злочинiв,при необхiдностi змiнити квалiфiкацiю вчиненого по одному або декiлькох епiзодах, при виключеннi деяких обтяжуючих обставин. Аналiзуючи кримiнальнi справи,пiд час розслiдування яких застосовувалось закриття справи в частинi пред'явленого обвинувачення, можна зробити висновок,що коло пiдстав до прийняття цього рiшення ширше, нiж вказано вище.

Так, на практицi застосовується ч.2 ст.141 КПК у випадках, коли зменшується розмір і характер завданої злочином шкоди.

Зустрiчаються випадки, коли в аналогiчних ситуацiях слiдчi складають постанови, не передбаченi чинним кримiнально-процесуальним законодавством, а саме:"Про зняття з обвинувачення частини суми завданої шкоди", "Про виключення iз обвинувачення епiзодiв, якi не знайшли свого пiдтвердження" та iншi.

Частиною 1 ст.130 КПК України передбачено,що слiдчий має право скласти постанову у випадках, коли вiн визнає це за необхiдне. Але, якщо прийняття певного рiшення передбачено нормами КПК, то, на нашу думку, слiд дотримуватись встановленої процесуальної форми i постанову називати так, як передбачено у цiй нормi. Iз тексту статтi 141 ч.2 КПК вбачається, що у випадку, коли частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого пiдтвердження виноситься постанова, про закриття справи в частинi обвинувачення. Тому, на наш погляд, в кожному випадку,коли частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого пiдтвердження,слiдчий повинен скласти процесуальний документ, який називається " Постанова про закриття кримiнальної справи в частинi обвинувачення."

Ми вважаємо, що до КПК слiд ввести статтю, в якiй видiлити пiдстави до закриття кримiнальної справи в частинi обвинувачення i викласти порядок прийняття цього рiшення, у наступній редакцiї:

" Закриття кримiнальної справи в частинi обвинувачення.

Справа повинна бути закрита в частинi обвинувачення, якщо встановлено що:

1) окремi епiзоди обвинувачення не знайшли свого пiдтвердження;

2) включенi в обвинувачення обставини, що обтяжують вiдповiдаль-

нiсть не знайшли свого пiдтвердження;

3) характер і розмір завданої шкоди пiдлягають зменшенню.

Про прийняття рiшення передбаченого ч.1 даної статтi слiдчий складає мотивовану постанову,в якiй,крiм даних непередбачених ст.130 цього кодексу, зазначає пiдстави для закриття справи в частинi обвинувачення.

При необхiдностi змiнити або скасувати запобiжний захiд, щодо особи, вiдносно якої приймається рiшення,передбачене ч.1 даної статтi або скасувати заходи по забезпеченню цивiльного позову та можливої конфiскацiї майна або вирiшити питання про речовi докази,слiдчий зазначає про це в вищевказанiй постановi.

Копiя постанови про закриття справи в частинi обвинувачення направляється прокуроровi.Особа,вiдносно якої приймалося рiшення, передбачене ч.1 даної статтi, ознайомлюється з постановою,а особi,за заявою якої була порушена справа, а також потерпiлому, цивiльному позивачевi i цивiльному вiдповiдачевi надсилають копiї постанови."

Аналiзуючи вищевказане,можна дати означення акту закриття кримiнальної справи в частинi обвинувачення.

Закриття кримiнальної справи в частинi обвинувачення - процесуальний акт, в якому слідчий констатує висновок про те, що частина обвинувачення, пред'явленого конкретнiй особi, не знайшла свого пiдтвердження пiд час розслiдування, i тому кримiнальна справа в цiй частинi пiдлягає закриттю.

Ще одне питання,яке часто виникає в слiдчiй практицi,але зовсiм не регламентоване кримiнально-процесуальним законодавством України, це питання закриття кримiнальної справи вiдносно окремих обвинувачених,якщо по справi притягнуто декiлька обвинувачених.

Аналiз практики показує,що необхiднiсть прийняття такого рiшення виникає досить часто. В юридичнiй лiтературi звертається увага на рiзницю в назвах документiв,якi складають рiзнi практичнi працiвники, в зв'язку iз застосуванням аналогiчних ситуацiй при прийняттi рiшення вiдносно одного iз обвинувачених [9].

Такий стан справ має мiсце i в наш час. Так, зустрiчаються постанови "про закриття кримiнальної справи", "про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи",