Одним із способів ознайомлення прокурора зі справою служить особиста доповідь слідчого (працівника органу дізнання) про виконану роботу і заплановані слідчі дії. Такі доповіді практикуються періодично, але прокурор має право вимагати від слідчого доповісти справу в будь-який момент проведення слідства. Слідчий повинен за власною ініціативою доповідати справу кожного разу, коли він зіткнеться з будь-якими труднощами в розслідуванні чи коли для провадження слідчих дій вимагається санкція (згода) прокурора чи суду.

Із доповіді слідчого прокурор може взяти такі дані, які не вказані в слідчих матеріалах, але все ж мають певне значення для успіху розслідування.

Процесуальною формою попередження і виявлення порушень закону є участь прокурора у провадженні слідства і дізнання. Участь ця може виражатись як у присутності прокурора при провадженні окремих процесуальних дій слідчими (органом дізнання), так і в провадженні цих дій безпосередньо самим прокурором. На практиці прокурор, звичайно, бере участь в допитах обвинуваченого, окремих свідків, проведенні очних ставок, огляду місця події, ознайомленні обвинуваченого з матеріалами закінченого слідства. Залежно від особливостей конкретної справи прокурор може вважати необхідною свою участь у провадженні й інших слідчих дій (впізнання, обшук, експертиза тощо).

Роль прокурора, що безпосередньо бере участь в розслідуванні, полягає в тому, щоб забезпечити проведення слідчих дій у точній відповідності із законом і сприяти досягненню швидкого і повного розкриття злочину. Беручи участь у розслідуванні, прокурор слідкує, щоб жоден з учасників процесу не був незаконно обмежений у своїх правах, припиняючи тут, на місці, будь-яку спробу слідчого перевищити межі наданих йому повноважень, відступити від закону чи відмежуватись формальним його виконанням.

Нормативне визнання цієї форми прокурорського нагляду постійно піддавалось критиці. На мою думку, визнавати ці заперечення обґрунтованими не можна.

Не можна не погодитись з думкою В.Савицького про те, що справжній повноцінний нагляд за органами розслідування неможливий без процесуального керівництва їх діяльністю Савицкий В.М. Прокурорский надзор. – М., 1978. –С. 32. Але як прокурор зможе здійснювати керівництво дізнанням і слідством, якщо він не буде приймати в них участь, не буде присутнім при провадженні окремих слідчих дій чи особисто проводити їх? Адже нагляд за розслідуванням є активна діяльність прокурора, він не може вестись кабінетним способом, на папері. Якщо прокурор буде здійснювати нагляд тільки знайомлячись з матеріалами справи чи перевіряючи скаргу, то, виявивши порушення закону, він зможе, звичайно, притягти винних посадових осіб органів розслідування до встановленої відповідальності. В кращому випадку він зможе усунути виявлені ним порушення. Але ж суть нагляду в іншому. Усунення порушень порядку розслідування і притягнення до відповідальності винних представляє собою недооцінку прокурором головної мети нагляду за розслідуванням — забезпечити нормальний відповідний вимогам закону хід розслідування, вчасно попередити порушення процесуальних норм, не допустити такого порушення. Однак попереджувальна сторона діяльності прокуратури не може бути повністю реалізована до тих пір, поки активна участь в провадженні розслідування не стане для прокурора однією з обов'язкових форм нагляду.

Коли прокурор приймає рішення особисто виконати ту чи іншу слідчу дію по справі, що перебуває у провадженні слідчого чи органу дізнання, він передбачає, що в даній ситуації саме така форма його участі в розслідуванні буде сприяти успішному відшуканню істини. До цього все частіше його змушують такі, наприклад, обставини, як тимчасова відсутність слідчого, необхідність одночасного провадження ряду слідчих дій чи більш кваліфікованого підходу до виконання деяких з них. Інколи прокурор може засумніватись в результатах допиту, огляду і т.п. і з метою перевірки фактів, що його цікавлять, сам провести необхідні слідчі дії. Звичайно, встановити наявність таких обставин прокурору не вдається без того, щоб повністю не вникнути в суть справи, розібратись з сукупністю зібраних доказів, з'ясувати здатність особи, що проводить розслідування, належним чином виконати завдання, що стоїть перед ним. Тому провадження прокурором тих чи інших слідчих дій не можна розцінювати як «втручання» в нормальний хід розслідування, порушуючи чи докорінно міняючи його. При правильній постановці нагляду, коли прокурор з моменту порушення кримінальної справи тримає під наглядом всі найважливіші дії слідчого і визначає направленість розслідування, особиста його участь стане логічним продовженням тієї лінії, яка з самого початку проводиться по справі, і не буде розходитись з послідуючими діями слідчого, знову ж таки, контрольованими прокурором.

Але, на мою думку, необхідно підкреслити, що розслідування не повинно перетворюватися у звичайну нормальну функцію прокурора, оскільки для цього існує спеціальний орган – слідчий. Лише в необхідних випадках, як це прямо вказано в законі, прокурор може і повинен особисто вести розслідування по будь-якій справі. Прокурор є передусім органом нагляду за виконанням законів в діяльності органів розслідування, і займатись безпосередньо провадженням слідства він вправі лише у виключних випадках, коли інакше неможливо забезпечити додержання законності в цій стадії кримінального процесу. Тому нема резону вважати прокурора слідчім поряд із слідчими органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України.

Прокурор зобов'язаний в строки, встановлені законом, розглядати адресовані йому та ті, що надійшли до нього, скарги на дії органів дізнання і слідства і повідомляти скаржникам про рішення за скаргами.

Деякі автори вважають, що для прокурора, що здійснює нагляд за розслідуванням, прийом і розгляд скарг — одна з процесуальних форм його діяльності, спосіб виявлення і подальшого усунення порушень закону, допущених слідчим органом дізнання Шумський П.В. Прокуратура України: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. –К.: Вен