З урахуванням вищесказаного представляється, що під карно-процесуальним затриманням слід розуміти узяття під варту особи, що імовірно зробила злочин, доставление його до органу кримінального переслідування і короткочасного утримання під вартою в місцях і умовах, визначених законом з ціллю негайного припинення його почалася або дійсно загрозливій початися злочинній діяльності, оперативного запобігання заховання або знищення доказів, а також втечі цієї особи.

Частина зобов'язує орган дізнання і слідчого указувати в протоколі мотиви затримання, але не розкриває їхнього поняття. Серед вчених до цих пір не склалося єдиної думки про те, що ж є мотивами затримання. В науковій літературі зустрічаються наступні визначення мотивів: 1) побоювання, що підозрюваний, у разі його залишення на волі, буде продовжувати злочинні дії або сховається від дізнання або попереднього слідства, або стане перешкоджати встановленню істини;113 2) конкретні факти, конкретні обставини, які обумовлюють необхідність затримання даної особи, свідчать про правомірність його затримання;114 3) спонукання органу дізнання, які обумовлюють необхідність виробництва затримання особи, підозрюваної в здійсненні преступления115 або спонукальні причини, які виправдовують застосування цього заходу примушення;116 4) обставини, що мають значення підстав задержания.117 Зустрічаються і інші визначення мотивів задержания.118

Мотиви затримання дуже близькі до цілей, проте не співпадають з ними. Слід зазначити, що деякі автори не розрізняють мотиви і цілі затримання. Так, Короткий Н.Н. указує, на те, що "всяке затримання повинне переслідувати певну мету, тобто бути мотивированным".119 З його твердження слід висновок про те, що якщо є ціль, то затримання мотивоване. Але в такому разі в ухвалі достатньо вказати лише ціль затримання, що представляється недостатнім, для підтвердження необхідності застосування даної процесуальної дії.

На наш погляд, мотиви - це ті, обумовлені потребами, внутрішні спонукання особи, які викликають в нього рішучість вчинити певним чином. Цілі ж - це уявлення особи про ті бажані результати (змінах) в зовнішньому світі, які повинні відбутися через здійснення певних дій. Іншими словами, цілі означають те, до чого прагне особа, виробляюча затримання, то, для чого виробляється затримання, а мотиви - психічні, вольові процеси цієї особи, визначальні ціль і викличні в нього бажання добитися цілі. Тому представляється правильною третя точка зору. Якщо провести порівняльний аналіз з аналогічним поняттям в кримінальному праві, то можна помітити, що там присутні такі мотиви, як користь, ревнощі, кар'єризм, злість, помста і т.д., тобто, на відміну від цілей (нажива, підвищення по службі і др.), саме внутрішні спонукання особи зробити певні дії, а не які-небудь фактичні обставини. Саме мотив викликає і формує ціль, а не навпаки. Наведемо приклад: обличчя, охоче отримати спадок, вирішує вбити свого родича. В даній ситуації виразно видно, що корисливий мотив особи ставить перед ним ціль вбивства. За відсутності мотиву ціль вбивства перед ним не виникла б. Через це не можна визнати вірним думка про те, що "мотиви затримання визначаються тими цілями, які переслідує цей захід процесуального принуждения".120 Е.М. Клюков відзначає, що в якості мотиву може виступити, наприклад, прагнення присікти подальшу злочинну діяльність. В такому разі, виходячи з вимоги закону вказати мотиви, в протоколі повинно вказано "прагнення присікти", а не фактичні обставини, що викликали це прагнення. Проте і такий запис не свідчив би про дійсну необхідність затримання.

Проте ті або інші обставини здатні сформувати в особи певний мотив. При затриманні такими обставинами можуть бути: докази, на яких засновано визнання фактів (повідомлення очевидців, документи, результати огляду місця події і інші), обставини, які були встановлені (обставини здійснення злочину, його суспільна небезпека, особа людини імовірно зробило злочин, рід його занять, вік, стан здоров'я, сімейний стан і др.), міркування, якими керувалася особа, що здійснила захоплення, при оцінці фактів, що свідчать про необхідність затримання. Перераховані вище обставини є не мотивами, а об'єктивними даними, що свідчать про необхідність виробити затримання. Саме в цій якості вони і повинні бути уявлені в протоколі.

Процес формування в обличчя розв'язання про необхідність затримання можна уявити наступним логічним ланцюжком. Посадовець, уповноважений виробити затримання, одержує фактичні дані (встановлені обставини, докази фактів і др.), що свідчать про необхідність виробити негайне затримання. Ці дані формують в нього внутрішнє спонукання виробити дану дію, іншими словами, формують мотив затримання. При цьому необхідно помітити, що у всіх випадках він керується одним основним мотивом, який можна позначити, наприклад, як правоохоронний. Такий мотив ставить перед ним ціль запобігти подальшому здійсненню злочину, втечі затримуваної особи, захованню або знищенню, ним доказів, і тим самим забезпечити охорону законності і правопорядку.

Схемно це можна позначити таким чином: (схема тут не приводиться)

Затримання - специфічна міра карно-процесуального примушення. З одного боку, по своїх посилених правообмежувальних властивостях воно близьке до запобіжних заходів, з іншою - унаслідок можливості фіксації доказів при його здійсненні, воно схоже із слідчими діями.

Проте, карно-процесуальне затримання володіє власними відмітними ознаками і не повинне змішуватися ні з тим, ні з іншим процесуальним институтом.121 Затримання багато в чому співпадає по цілях із запобіжними заходами, але відрізняється від них короткочасністю, оперативністю досягнення цих цілей, крім того, запобіжним заходам не властиві задачі затримання.

Що стосується відмінності