принцип наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв’язку з відсутністю тих або інших роз’яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України;

принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною (ст.3 Конституції). Він підтвержує серйозність проголошення курсу на побудову правової держави;

принцип єдиного українського громадянства (ст.4 Конституції). Тобто, підстава і порядок набуття й припинення громадянства відзначені законом;

принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу судову (ст.6 Конституції). Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу, що, як свідчить історичний досвід, загрожує свавіллям у здійсненні керівництва державою. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади над іншими необхідна чітко визначити компетенцію кожної з них та створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади виконувати непритаманні їй функції.

Теорія поділу влади була висунута ще європейськими просвітниками XVII-XVIII cт. Більшовики, прийшовши до влади в 1917 році, знехтували нею, наділивши контрольовані ними Ради і законодавчими, і виконавчими повноваженнями. Повернення радянського суспільства до принципу поділу влади відбулося в роки ініційованої М.С.Горбачовим перебудови. У відповідності до даного принципу до складу парламенту не можуть обиратися працівники виконавчих органів, у т.ч. міністри. Не можуть бути депутатами й судді. Виконавчий аппарат мусить бути підпорядкований законодавчим органам, а суд і прокуратура – незалежні від обох. Це елементарна основа організації правової держави.

обов’язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції. Приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону;

визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;

недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. “…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення” [5; 38]. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадсьої організації.

функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів.

принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо.

Висновок полягає в тому, що юридидичні властивості Конституції – це її цінність як пpавового акту. Пеpш за все, це Основний Закон деpжави, який має найвищу юpидичну силу. Всi закони та iншi ноpмативно-пpавовi акти пpиймаються на основi i повиннi вiдповiдати їй. А це значить, що Конституцiя є основним джеpелом законодавства, pозpахованим на тpивалий пеpiод.

3.Сучасні проблеми Конституційного розвитку в Україні.

Конституція України наряду з її перевагами і властивостями має і існуючи проблеми і невдосконалість.

Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумовлена тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і навіть професійно-юридичної свідомості існує досить поверхове ставлення до правової природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існувала у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприйняття конституції.

Також існують фактори, які перешкоджають більш ефективному функціонуванню Конституції України. Боротьба між гілками влади перешкоджає більш результативному проведенню конституційних реформ. На мою думку, для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи, якнайшвидше прийняти Закон про регламент Верховної Ради України. Немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше.

Виходячи з вищесказаного, можна і слід зазначити, що з прийняттям Конституції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права. З огляду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України подальшого ретельного вивчення проблем публічного права крізь призму Основного Закону. Потреба осмислення окресленої теми пов'язана ще й з тим, що хоч Конституція України і була прийнята в 1996 році, до цього часу відсутні грунтовні монографічні дослідження правничих проблем, пов'язаних з появою нових законодавчих актів, що відповідали б нормам Основного Закону. Окремі журнальні публікації на жаль, лише до певної міри розкривають суть питання, яке є об'єктом нашого зацікавлення. Також досить значною проблемою пoстає застаріла ідеологічна база існуючої літератури, відсутність або неточність перекладів іноземних конституцій. Отже, як бачимо, грунтовне висвітлення проблеми просто необхідне, оскільки неможливо пізнати право, не знаючи його джерел.

Призначенням Конституції України має стати більш детальна регламентація питань формування і діяльності вищих органів держави, а також інших органів, існування яких вперше передбачено Конституцією. При цьому необхід-но, щоб закони і за своєю "буквою" і "духом" відпові-дали Основному Закону. Остання теза