Конституція покликана встановити параметри, в межах яких (а не поза ними) має здійснюватися законо-давче регулювання відносин державного владарювання. У такий спосіб забезпечується не тільки законність, а й політична стабільність суспільства, хоча не можна від-кидати й складнощів на цьому шляху, які насамперед, зумовлені тим, що у нас на тривалий час був перерваний досвід реального державотворення, який, звичайно, супроводжується тривалою інституціалізацією державного механізму. Під час відповідного процесу, нерідко методом спроб і помилок, досягається оптимальний.результат і, головне, формуються традиції державотворення. Як свідчить досвід ряду країн, саме наявність таких традицій гарантує їх державно-правову еволюцію від хиб і крайностей.

Є ще один вагомий чинник, який зумовлює наявність згаданих складнощів, стосовно особливостей нашого суспільно-політичного життя. Вони, насамперед, вик-ликаються боротьбою і протистоянням, що має місце між окремими політичними лідерами, угрупуваннями і партіями. В цій боротьбі свідомо чи ні ініціюються окремі нормативноправові акти, зміст яких ставить під сумнів їх конституційність. Значна частина цих актів віднесена саме до сфери організації державної влади. Зауважимо, що подібні явища відбувалися і в деяких пострадянських країнах. В Україні, яка з відомих причин "затрималася" з конституційним процесом, проблема співвідношення із змістом конституційного регулювання відносин державного владарювання відповідного зако-нодавчого регулювання вирішуватиметься найближчим часом. Не викликає сумнівів, що, крім законодавчого забезпечення реформування економіки, найактуальнішим за-вданням залишається завершення на законодавчому рівні первісної інституціалізації державного механізму, насамперед, його вищих щаблів. У подальшому його інституціалізація має грунтуватися на засадах еволюції. Проте вже сьогодні, аналізуючи конституційний процес на його попередніх етапах і сам

Не викликає сумнівів, що норми Конституції України потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і, певною мірою, на рівні підзаконних актів, насамперед відповідних актів, виданих вищими органами держави. Правотворчість, здійснювана на зазначених рівнях, має відбуватися виключно за змістом конституційних норм. Ця правотворчість, як зазначалось, має водночас характер застосування норм Конституції України.

Ще однією причиною виникнення труднощів на шляху реалізації положення про пряму дію норм Конституції України є (як це і не парадоксально) нормативні власти-вості самого Основного Закону. Зокрема, слід зважити на те що нова Конституція України, віднесена до так званих новітніх (тобто прийнятих після другої світової війни) конституцій, характеризується усіма типовими властивостями цих конституцій. Най-більш типовим для них є те, що їх зміст відображає явище, котре відомий автор Георг Еллінек ще на початку століття визначив як “розширення конституцій”. Іншими словами, порівняно з попередніми етапами розвитку конституціоналізму спостерігає-ться розширення обсягу конституційного регулювання суспільних відносин, хоча пре-дмет цього регулювання в цілому залишається незмінним.

О. Мороз --зазначив у своєму виступі після прийняття Конституції України: "Я знаю, що нам доведеться ще багато працювати над вдосконаленням статей. І, можливо, це не просто буде робити, бо ми заклали дуже складні застереження проти змін до Конституції. Але, напевне, нам доведеться і законами дещо поправляти, і законодавство змінювати. А потрібно прийняти їх майже 50, причому терміново, не пізніш як за два роки. Все це — колосальна робота. Ми зможемо її виконати, бо ми —професіонали. Про це сьогодні можна сказати щиро, не боячись, що це буде перебільшенням".

Будемо сподіватися, що, незважаючи на всі труднощі, пов'язані із реалізацією конституційних норм Україна все ж, за підтримки молодих спеціалістів у галузі права, вийде із кризи та твердо стане на правовий шлях розвитку.

Висновок

Розвиток України підтверджує загальне правило нашого часу: кожна країна, що вважає себе цивілізованої, має свою конституцію. І це закономірно. Конституція важлива і необхідна для сучасної держави насамперед тому, що в ній закріплюються його вихідні принципи і призначення, функції й основи організації, форми і методи діяльності. Конституція встановлює межі і характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємини держави з людиною і громадянином. Саме головне — конституція додає вищу юридичну чинність фундаментальним правам і волям людини, захищає його честь і достоїнство. Виключень сьогодні практично не існує. Навіть Великобританія, у якій немає єдиного і кодифікованого основного закону, має у своєму розпорядженні комплекс юридичних актів, починаючи з "Хабеас корпус акт" і "Білля про права" (обоє прийняті ще в XVII в.), а також традицій, що складають у сукупності її конституцію. Більш того, для XX сторіччя, особливо його другої половини, характерне відновлення конституційного ладу багатьох країн, включаючи Францію, Німеччину, Італію, Японію, Грецію, Португалію, Іспанію. Це продиктовано серйозними політичними і соціальними змінами, що происшли в названих країнах і в усьому світі, умовами нового часу. Прийняття Конституції в Україні теж є відображенням серьезнейших суспільних потреб.

Конституцію справедливо називають головним, основним законом держави. Якщо уявити собі численні правові акти, що діють у країні, у виді визначеного організованого і взаємозалежного цілого, деякої системи, то конституція — це підстава, стрижень і одночасно джерело розвитку усього права. На базі конституції відбувається становлення різних галузей права, як традиційних, що існували ще в минулому, так і нових створюваних з урахуванням змін в економіці, соціальному розвитку, політику і культурі.

Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року - найважливіший нормативно-правовий акт новітньої Української держави. Україна нарешті здобула свій Основний Закон – необхідний елемент сучасної законодавчої системи, який є її своєрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус незалежної України – рівноправного