наслідками пов'язується визнання особи особливо небез-печним рецидивістом — свідчать на користь позиції, яка наявність особливо небез-печного рецидиву пов'язує саме з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.
Висновки
Роблячи висновки до своєї роботи ми перш за все хочемо зауважити що термін „множинність злочинів” у чинному кримінальному законодавстві не використовується (не передбачалося його і в КК 1960 р.). Для того щоб мати належну уяву стосовно зазначеного терміну, необхідно чітко розмежовувати два головні різновиди можливої злочинної поведінки: одноразова та багаторазова злочинна діяльність, коли особою вчинено більше ніж один злочин.
Термін множинність злочинних діянь, в науковий обіг було введено наприкінці 60-х років минулого сторіччя, його засновники позначали ситуацію збігу „декількох правопорушень, передбачених кримінальним законом, у поведінці однієї і тієї ж особи”. Пізніше науковці розкрили його зміст наступним чином: поняття „множинності” слід вживати для відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного споєння злочинних діянь подібно до того, як термін „група” відрізняє множинність злочинців від особи, яка діяла одноособово.
В ході досліджень які проводились в нашій роботі ми дійшли висновку що множинна злочинна діяльність буває трьох видів:
- вчинена особою, яка раніше не засуджувалась, більше одного злочину;
- вчинення одного злочинного діяння особою, яку раніше було засуджено за споєння хоча б одного злочину;
- комбінований варіант, - коли особа, що була засуджена за споєння хоча б одного злочину, вчинила знову більше ніж один злочин.
Що стосується повторності злочинів то при повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднанні єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення.
Аналізуючи написане хочу зазначити що відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.
Стосовно останнього розділу в якому розкрито поняття рецидиву я б хотів додати що новий кодекс який було прийнятий 2001 року на відміну від кодексу 1960 року не визначає поняття пенітенціарний рецидив та особливо небезпечний рецидив, що на мою думку та думку деяких авторів є неправильним. Пенітенціарний рецидив та особливо небезпечний рецидив це випадки коли винний вчинив новий злочин під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі або після відбування такого покарання, але до зняття чи погашення судимості вчинив новий злочин, за який знову засуджений до позбавлення волі.
Також хотілося б відмітити, що в даній роботі розглядались різноманітні погляди, течії, думки, на різні аспекти поняття множинності злочинів, що відображають думку теоретиків старого та нового покоління науки кримінального права.
Список використаних джерел
Кримінальний кодекс України від 05. 04. 2001р.
Кримінальний кодекс України від 28. 12. 1960р.
Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины.- Харьков: Право, 2000, -128 с.
Бірюченський О., Роцька Т. Рецедивна злочинність: упущення при розслідуванні і розгляді справ: Коментар судової практики з кримінальних справ// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1996,- №6.-с.7-11.
Гацій В., Сташис В. Новий кримінальний кодекс України // Право України. - 2001. - № 7. - с.3.
Голіна В. Рецидивна злочинність в Україні: Рівень, структура, динаміка// Вісник Академії правових наук України.-1998.-№4(15)-с.147-156.
Зелинський А.Ф. Рецидив преступлений (структура, связи, прогнозирование).-Харьков, 1980 –152 с.
Кривоченко Л.Н. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву.- Харьков, 1973.-32 с.
Кривошеїн П.К. Повторність в кримінальному праві. – Київ, 1990. – 367 с.
Кримінальне право України: Особлива частина: Підр. для студентів вищих навчальних закладів освіти/ За ред. М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер Харків: Право, 2001.
Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву.-Казань: Изд.Казан. ун – та, 1982.-172 с.
Сколов С.Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі// Право України.-1999.-№2- с.84 – 85,91.
Про виконання судами України законодавства в справах про повторні злочини та постанов Пленуму Верховного Суду України з цього питання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 р., №7// Постанови Пленуму Верховного Суду України. Т.2. – с. 65-68.
Караев Т. Повторность, неоднократность, систематичность// Сов. юстиция.- 1979, №5.
Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - ., 1996. – с. 225
Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве. –С. Пб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2000. – 316с.
Мельников Ю., Амеев Н. Понятие множественности преступлений// Сов.Юстиція.-1981, №12.
Тарарухін С.А. Кваліфікація злочинів. – Харків, 2000 – 274 с.
Тишкевич И.С. Совокупность преступлений (вопросы квалификации)// П.,1979, №1.