Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбаче-на в статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідов-но два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності). [ 19. с.42]

4.4. Відмежування повторності від суміжних понять.

Повторність, не пов'язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактич-на повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям про-довжуваного злочину.

У частині 2 ст. 32 КК прямо сказано, що повторність, передба-чена ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів), відсут-ня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Що зближує повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин? І там і тут вчиняється дві або більше дії, що тотожні, одна-кові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє ці поняття? Це важлива проблема і теорії, і судової прак-тики. Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК (про-довжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш су-воре покарання.

Практика Верховного суду України використовує поняття продов-жуваного злочину. Так, було зазначено, що продовжуваним визнаєть-ся неодноразове безоплатне вилучення майна, яке складається з ряду тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою неза-конного заволодіння майном, єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти із сховища державної бібліотеки декіль-ка томів стародавніх рукописів, і періодично, скориставшись недба-лістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здій-снивши задумане повністю. [ 11. с.148]

Та ж позиція має місце у справах про хабарництво. Було зазна-чено, що одержання посадовою особою одного хабара в декілька прийомів, слід розглядати як продовжуваний злочин. У таких випад-ках дії за ознакою повторності кваліфікувати не можна.

Отже, зазначимо, чим же продовжуваний злочин відрізняється від фактичної повторності?

Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об'єднані єдиним злочинним наміром, спря-мовані до загальної мети. При повторності тотожних злочинів має міс-це не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне

окреме діяння не має з іншими того фактичного зв'язку, який власти-вий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють її, не об'єднані єдністю злочин-ного наміру і загальною метою їх вчинення. Так, якщо, наприклад, сьо-годні вчинена крадіжка з магазина, завтра — з продовольчого лотка, а післязавтра — з будинку побуту тощо, вчинене є повторною крадіжкою і кваліфікується за ознакою повторності (ч. 2 ст. 185 КК).

Розділ V. Рецидив злочинів.

5.1. Суть рецидиву та основні ознаки.

Слово «рецидив» латинського походження й у перекладі означає «що відновлюється», «повторю-ється». Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскіль-ки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

1) злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;

2) зазначені діяння вчиняються в різний час.

Як зазначалося, ці ознаки характерні як для повторності злочинів у власному розумінні слова, так і для рецидиву злочинів. Тому для "відокремлення" рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є ще одна ознака, а саме, — принаймні за один із попередніх злочинів на момент вчи-нення наступного особа мала судимість. [ 16. с.265]

Із урахуванням цих ознак рецидив злочинів можна ви-значити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька злочинів, одного чи кількох нових злочинів.

Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певно-го проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як пев-ний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив зло-чинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття ле-гального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчине-ний умисний злочин.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив зло-чинів виключається.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. З ст. 296); 2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів. [ 6. с.146]

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або криміноло-гічного рецидиву, під яким розуміють фактичну