Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:

а) на особу був покладений спеціальний обов"язок вчинити дію, якою було б відвернено настання злочинного наслідку;

б) у особи була реальна можливість в даній конкретній ситуації вчинити відповідні дії і відвернути спричинення суспільно небеспечних наслідків.

Непереборна сила, непереборний фізичнний примус, психічний примус та їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію чи бездіяльність.

Дія чи бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. Отже вольовий зміст дії або бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про кримінальну відповідальність.

Але трапляються ситуації, коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких випадках в зв"язку з відсутністю певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в котрому немає прояву волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутня і об"єктивна сторона злочину. До таких обставин відносяться:

1) непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.

Непереборна сила - це надзвичайне і невідтворне за даних умов явище. Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ природи, механізмів і пристроїв, хвороби та ін. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об"єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст. 113 КК лікар, який не зміг з"явитися до хворого і подати йому медичну допомогу внаслідок повені або землетрусу.

Під непереборним фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство - застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в результаті насильства рухи тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчиняє тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний примус непереборний (наприклад, зв"язаний охоронець не може перешкодити злочинцям вчинити розкрадання, касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи не має прояву її волі. Непереборний фізичний примус "руйнує" діяння, знищує його цілеспрямований і вольовий характер. В разі непереборного фізичного примусу немає дії або бездіяльності (в кримінальна-правовому розумінні) тієї особи, яку примушують, внаслідок чого вона й не може нести кримінальної відповідальності.

Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно-небеспечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключає діяти за своїм розсудом (за своєю волею), наприклад, внаслідок побоїв, що не становлять серйозної небеспеки для життя або здоров"я, вона повинна нести кримінальну відповідальність. Однак фізичний примус, котрий має місце, повинен розглядатися як обставина, що пом"якшує відповідальність (п.3 ст. 40 КК).

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи моральної шкоди. В разі психічного примусу має місце залякування особи, яка піддана примусу, з тим щоб приневолити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто погрожує. Безумовно, волю особи, яку піддано примусу, деякою мірою обмежено, внаслідок чого вона відчуває ускладнення в обранні того чи іншого варіанту поведінки. Однак таке обмеження не носить абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підкріплюється фізичним насильством. У даному разі волю особи, щодо якої здійснюється насильство, повністю не паралізовано і вона має можливість обрати той чи інший варіант поведінки за своїм розсудом. Ось чому діяння (дія або бездіяльність), вчинені нваслідок психічного примусу, не виключає кримінальної відповідальності, але розцінюється як вчинене при пом"якшуючих обставинах (п.3 ст. 40 КК).

Дія або бездіяльність, вчинена внаслідок психічного примусу, не тягне кримінальної відповідальності лише за умови, що має місце стан крайньої необхідності (ст. 16 КК).

3. Суспільно небеспечні наслідки, їх поняття та види.

Поняття суспільнно небеспечних наслідків.

Найважливіша соціальна властивість злочину - його суспільна небеспечність - полягає в тому, що діяння (дія чи бездіяльність) посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкоду, збитки).

Суспільно небеспечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об"єкту, можуть бути поділені на наслідки у виді реальної шкоди і на наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди.

Суспільно небезпечні наслідки можна визначати як шкоду (збитки), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або ж небезпеку (загрозу) спричинення такої шкоди. /1 ст. 103/

Наслідки злочину різноманітні, вони можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріальні і наслідки нематеріальні.

До матеріальних наслідків належить майнова шкода у злочинах проти власності (глав ІІ Особливої частини КК), а також шкода, що носить особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження (ст.ст. 101-106 КК). У свою чергу злочинні наслідки майнового характеру можуть виражатися в так завній позитивній шкоді чи упущеній вигоді (неодержані доходи). Позитивна майнова шкода полягає в тому, що майно, яке перебувало в власності потерпілого, протиправно вилучається чи знищується або ж пошкоджується. В разі ж опущеної вигоди потерпілий не