Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:

1)”conditio sine dua non” у перекладі з латинської означає “умова без якої немає”

2)адекватності причини;

3)необхідного спричинення;

Суть першої теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому - підставою для висновку про наявність причинного зв’язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв’язку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридично злочинних факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроба вчених звузити коло цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.

Теорія “адекватності причини” визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини.

Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв’язок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Це концепція також неприйнята, оскільки питання про “типовість” або “нетиповість” причин, по суті, віднесено на розсуд суб’єкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань.

Оскільки причинний зв’язок - це об’єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб’єктивно, а на підставі вивчення і вираховування об’єктивних закономірностей Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного причинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об’єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв’язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об’єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.

В основу зазначеної теорії покладено положення матеріальної філософії, а саме:

1) під причинним зв’язком слід розуміти такий зв’язок явищ, коли одне з них (причина) породжує іншу (наслідок);

2) детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю;

3)причинний зв’язок явищ - об’єктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей;

4) характер причинних зв’язків може бути різним - одні явища - результат їх необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей;

5)для людського пізнання доступне виявлення детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно пов’язаними необхідними зв’язками.

Для необхідного причинного зв’язку як ознаки об’єктивної сторони складу злочину з необхідного спричинення характерно:

1)діяння передує наслідку за часом;

2)діяння внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;

3)у конкретних умовах місця, часу та обстановки це реальна можливість перетворюється в дійсність - діяння породжує наслідок;

4)наслідок породжує діяння як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діяння інших осіб або інших зовнішніх сил.

Необхідний причинний зв’язок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме: 1) діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки; 2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку; 3) діяння одного суб’єкта закономірно породжує діяння іншого суб’єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок; 4) одночасні діяння двох або більше суб’єктів закономірно породжують наслідки.

Для випадкового причинного зв’язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність - для третьої особи або іншої зовнішньої сили.

У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не властивий не одній із них окремо взятій.

Причинний зв’язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки можуть породжувати і бездіяльність, але такий зв’язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності.

Бездіяльність може виявитись у невтручанні, неперешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосереднього об’єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений.

Наприклад, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємству-одержувачу, внаслідок цього підприємство одержувач не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству.

У