В юридичнiй лiтературi всi ознаки злочину дiляться на групи, якi становлять постiйну сукупнiсть чотирьох елементiв: об'єкт; об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Вiдсутнiсть одного з елементiв означає вiдсутнiсть складу злочину.

Третя реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримінальної справи - недосягнення особою вiку, з якого є можливою кримінальна вiдповiдальнiсть. Як вказувалось вище, досягнення певного вiку є однiєю iз ознак суб'єкта злочину. В кримiнально-процесуальному кодексi УРСР 1927 року недосягнення вiку, з якого є можливою кримінальна вiдповiдальнiсть, розглядалось як рiзновид загальної пiдстави вiдсутностi складу злочину [16]. В КПК України 1960 року, законодавець видiлив дану пiдставу як самостiйну. Пунктом 5 ч.1 ст.6 КПК було передбачено як пiдставу до закриття справи не досягнення особою на момент вчинення суспiльно небезпечного дiяння вiку,по досягненні якого, згiдно з законом, є можливою кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Видiлення даної пiдстави в юридичнiй лiтературi обґрунтовується соцiально-психологiчними особливостями неповнолiтнiх осiб [5]. Суттєвi змiни в дiюче кримiнально-процесуальне законодавство України, що стосується даного питання, внесенi законом України "Про внесення змiн i доповнень до Кримiнального i Кримiнально-процесуального кодексiв України та до Положення про комiсiї в справах неповнолiтнiх Української РСР."[9]. Цим законом дiяльнiсть правоохоронних органiв, що стосується закриття кримiнальних справ щодо осiб, якi за своїм вiком не є суб'єктами злочину, роздiлено на дві окремi форми.

Перша форма, передбачена пунктом 5 ч.1 ст.6 КПК, у відповідності з яким,закриттю пiдлягає кримiнальна справа щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспiльно небезпечного дiяння одинадцятирiчного вiку.

Друга форма, передбачена ч.5 ст.6 КПК, такого змiсту: "У разi наявностi достатнiх пiдстав вважати, що суспiльно небезпечне дiяння, вчинене особою, яка досягла 11 рокiв,але до виповнення вiку, з якого законом передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть, по факту цього дiяння порушується кримiнальна справа. Така справа вирiшується у порядку,передбаченому статтею 7 iз значком 3 цього Кодексу."

Нововведеною до КПК статтею 7 iз значком 3 передбачено: слiдчий, встановивши в кримiнальнiй справi, що суспiльно небезпечне дiяння, вчинене особою у вiцi вiд одинадцяти рокiв i до виповнення вiку, з якого можлива кримiнальна вiдповiдальнiсть, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолiтнього примусових заходiв виховного характеру. Закрита справа пiдлягає направленню в суд, який застосовує примусовi заходи виховного характеру.

По деяких видах злочинiв, якi не являють великої суспiльної небезпеки кримiнально-процесуальним законодавством передбачено особливий порядок провадження у формi протокольної досудової підготовки матерiалiв. Хоч цi злочини не мають великої суспiльної небезпеки, проте вони все-таки є злочинами i за їх вчинення призначається реальне кримiнальне покарання. Такий особливий порядок провадження було введено, перш за все, з метою розвантаження слiдчих, з тим щоб вони могли зосередити свої зусилля на розслiдуваннi бiльш тяжких злочинiв. В той же час, при вчиненнi суспiльно небезпечного діяння особою, яка не досягла вiку з якого можлива кримінальна вiдповiдальнiсть порушується кримiнальна справа i проводиться досудове слідство. Такi дiяння взагалi не є злочинами, тому доцiльнiсть новел передбачених в новiй редакцiї п.5 ч.1 ст.6 та ст.7-3 КПК викликає сумнiв.

Психологи вiдзначають, що найбiльш емоцiйна неврiвноваженiсть та змiна настрою спостерiгається у вiцi 12-14 рокiв. Саме в цьому віці дитина найбiльш незахищена вiд негативного впливу [16]. Мабуть, саме тому особа визнається суб'єктом злочину з 16 рокiв, i тiльки за вчинення найбiльш небезпечних протиправних дiянь з 14 рокiв.

Американський професор В.Фокс, аналiзуючи дослiдження ведучих вчених, зробив наступні висновки: "Чим ранiше людина попадає в сферу дiяльностi кримiнальної юстицiї, тим бiльше шансiв на те, що вона буде вчиняти злочини i в подальшому", i далi "... тi,хто займається проблемою делiнквентностi неповнолiтнiх, шукають можливiсть вiдгородити людей вiд системи кримiнальної юстицiї на можливо бiльш ранніх етапах їх життя."[16].

Четверта реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримінальної справи - недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину. За цiєю пiдставою, як правило, закривається кримiнальне переслiдування щодо окремих осiб, коли встановлено, що злочин було вчинено, конкретна особа притягнута як обвинувачений, доказiв вчинення злочину даною особою недостатньо, а можливостi зiбрати додатковi докази немає. На практицi, як було вказано вище, iнодi закривається повністю кримiнальна справа.

Бiльшiсть авторiв притримуються думки, що кримiнальна справа за ст.213 ч.2 закривається тiльки щодо даного обвинуваченого [18,21]. Вони вважають, що основний змiст i суть цiєї пiдстави полягає в оцiнцi ранiше пред'явленого обвинувачення, у визнаннi його помилковим. Подальше провадження в справi або триває, або зупиняється у вiдповiдностi з п.3 ст.206 КПК України.

Iз тексту закону вбачається, що недоказанiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину, застосовується як пiдстава до закриття справи тiльки при наявностi злочину. В iншому випадку справу слiд закривати за вiдсутнiстю складу злочину або за вiдсутнiстю подiї злочину. В разi закриття справи за ч.2 ст.213 злочин, фактично залишається не розкритим, а особа, яка його вчинила не встановленою.

Принцип публiчностi кримiнального процесу, закрiплений в ст. 4 КПК України, зобов'язує суд, прокурора, слiдчого i орган дiзнання в межах своєї компетенцiї порушити кримiнальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всiх заходiв до встановлення подiї злочину, осiб винних у вчиненнi злочину i до їх покарання.

Закриваючи справу, не встановивши осiб, якi вчинили злочин, слiдчий грубо порушує принципiальну норму закону.

Статтею 206 ч.1 п.3 КПК передбачено, що досудове слiдство в кримiнальнiй справi зупиняється, коли не встановлена особа, яка вчинила злочин.

Тому, на наш погляд, в кожному випадку закриття кримінального переслiдування за ч.2