Психологи вiдзначають, що найбiльш емоцiйна неврiвноваженiсть та змiна настрою спостерiгається у вiцi 12-14 рокiв. Саме в цьому віці дитина найбiльш незахищена вiд негативного впливу [83]. Мабуть, саме тому особа визнається суб'єктом злочину з 16 рокiв, i тiльки за вчинення найбiльш небезпечних протиправних дiянь з 14 рокiв.

Американський професор В.Фокс, аналiзуючи дослiдження ведучих вчених, зробив наступні висновки: "Чим ранiше людина попадає в сферу дiяльностi кримiнальної юстицiї, тим бiльше шансiв на те, що вона буде вчиняти злочини i в подальшому", i далi "... тi,хто займається проблемою делiнквентностi неповнолiтнiх, шукають можливiсть вiдгородити людей вiд системи кримiнальної юстицiї на можливо бiльш ранніх етапах їх життя."[84].

Четверта реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримінальної справи - недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину. За цiєю пiдставою, як правило, закривається кримiнальне переслiдування щодо окремих осiб, коли встановлено, що злочин було вчинено, конкретна особа притягнута як обвинувачений, доказiв вчинення злочину даною особою недостатньо, а можливостi зiбрати додатковi докази немає. На практицi, як було вказано вище, iнодi закривається повністю кримiнальна справа.

Бiльшiсть авторiв притримуються думки, що кримiнальна справа за ст.213 ч.2 закривається тiльки щодо даного обвинуваченого [92,93]. Вони вважають, що основний змiст i суть цiєї пiдстави полягає в оцiнцi ранiше пред'явленого обвинувачення, у визнаннi його помилковим. Подальше провадження в справi або триває, або зупиняється у вiдповiдностi з п.3 ст.206 КПК України.

Iз тексту закону вбачається, що недоказанiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину, застосовується як пiдстава до закриття справи тiльки при наявностi злочину. В iншому випадку справу слiд закривати за вiдсутнiстю складу злочину або за вiдсутнiстю подiї злочину. В разi закриття справи за ч.2 ст.213 злочин, фактично залишається не розкритим, а особа, яка його вчинила не встановленою.

Принцип публiчностi кримiнального процесу, закрiплений в ст. 4 КПК України, зобов'язує суд, прокурора, слiдчого i орган дiзнання в межах своєї компетенцiї порушити кримiнальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всiх заходiв до встановлення подiї злочину, осiб винних у вчиненнi злочину i до їх покарання.

Закриваючи справу, не встановивши осiб, якi вчинили злочин, слiдчий грубо порушує принципiальну норму закону.

Статтею 206 ч.1 п.3 КПК передбачено, що досудове слiдство в кримiнальнiй справi зупиняється, коли не встановлена особа, яка вчинила злочин.

Тому, на наш погляд, в кожному випадку закриття кримінального переслiдування за ч.2 ст.206 КПК необхiдно виконати умови передбаченi ч.3 ст.206 i зупинити справу за п.3 ч.1 ст.206 КПК. Закриття повнiстю кримiнальної справи за даною умовою суперечить чинному законодавству i тому недопустиме.

Рiзнi автори неодноразово звертали увагу на те, що застосування даної пiдстави до закриття кримiнальної справи викликає сумнiв, щодо дiйсної невинуватостi особи [95,96,97,98].

Термiн "недоведенiсть" породжує внутрiшнє протирiччя мiж юридичним змiстом та словесною формою його визначення. Так, Савицький М.В. вказував, що коли участь обвинуваченого у вчиненнi злочину не доведено - це означає, що зiбрано мало, можливо, дуже мало доказiв, але деякi докази все-таки є. Термiн "недоведено" можна тлумачити по рiзному, в тому числi i як "недоведено повнiстю". Звiдси можна зробити висновок, що в деякiй мірі участь обвинуваченого у вчиненнi злочину доведено, але слiдство, напевно, не змогло повнiстю довести його винуватiсть, i тому вимушене було справу закрити." [11].

Слiд звернути увагу, що термiн "недоведенiсть" абсолютно не зрозумiлий бiльшостi громадян. Особа, вiдносно якої закривається справа, її знайомi, спiвробiтники, iншi особи, як правило, не розумiють, що пiдстава до закриття кримiнальної справи, вказана в ч.2 ст.213 КПК,повнiстю реабiлiтує особу. Часто особи, вiдносно яких приймається рiшення по справi, звертаються до органiв розслiдування з вимогою про перегляд пiдстави до закриття кримiнальної справи. Так, в 1996 роцi слiдчими органами Iвано-Франкiвської областi за недоведенiстю участi обвинуваченого у вчиненнi злочину закрито кримiнальне переслiдування вiдносно 11 осiб, з яких 6 осiб зверталися з вимогою про перегляд пiдстави до закриття кримiнальної справи [99].

Якщо не можливо абсолютно точно стверджувати, що особа винувата у вчиненнi злочину, органи досудового слідства повиннi робити категоричний, позбавлений двозначностi висновок, який не дає можливостi на сумнiви в невинуватостi особи.

Невизначенiсть при розмежуваннi реабiлiтуючих пiдстав до закриття кримiнальної справи, нерозумiння їх юридичного змiсту, пов'язане з досить нечiтким вирiшенням цього питання в дiючому кримiнально-процесуальному законодавствi України.