нуватiсть особи у вчиненнi злочину [161-162].

Якби законодавець допускав визнання особи винуватою у вчиненнi

злочину iншими суб'єктами кримiнально-процесуальних вiдносин, крiм

суду, ч.1 статтi 62 Конституцiї могла б мати таку редакцiю:

"Особа не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не

буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним виро-

ком суду." Редакцiя статтi нової Конституцiї України, якою визна-

чається принцип здiйснення правосуддя тiльки судом,суттєво

вiдрiзняється вiд аналогiчної норми попередньої Конституції України.

На нашу думку, в ч.1 ст.62 Конституцiї сформульовано два са-

мостiйнi положення:

-особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину,доки її вину не

буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним виро-

ком суду;

-особа не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її ви-

ну не буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним

вироком суду.

Закрити кримiнальну справу за нереабiлiтуючими пiдставами можна

тiльки у випадку, коли вина особи доведена.Ряд авторiв пропонують

особу, вiдносно якої закривається справа,"не називати винуватим"

112

[17,18,19].Така позицiя не вiдповiдає дiючому законодавству i є ало-

гiчною. Закрити кримiнальну справу за нереабiлiтуючими пiдставами

можна лише, коли злочин було вчинено i встановлено особу, що його

вчинила. Слiдчий зобов'язаний в постановi про закриття справи зроби-

ти вiдповiднi висновки.Враховуючи вимоги ст.62 Конституцiї України,

яка визначає суд як єдиний орган, що має право визнати особу винува-

тою у вчиненнi злочину, слiд зробити висновок, що закриття

кримiнальної справи за нереабiлiтуючими пiдставами суперечить Основ-

ному закону України.

Дiючим КПК України передбачено винесення постанови про притяг-

нення особи як обвинуваченого i складання обвинувального висновку. В

цих документах, та в деяких iнших, слiдчий робить висновок про те,

що конкретна особа вчинила злочин.Але таке становище не може служи-

ти як аргумент на користь закриття кримiнальної справи на стадiї до-

судового слiдства за нереабiлiтуючими пiдставами.

По-перше, притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальний

висновок - це акти, якi не є по своїй сутi кiнцевими i не конста-

тують безперечної доведеностi вини особи, а рiшення про закриття

справи є вирiшення справи по сутi.Воно надає можливiсть фактично

визнати особу винуватою у вчиненнi злочину, з усiма випливаючими з

цього висновку правовими наслiдками.

По-друге, вищевказане питання є проблемним i також пiдлягає

вирiшенню.Вiрно, у зв'язку з цим, зауважив Сабарiн М.:"Проблеми

слiдства залишаються не вирiшеними.Хоча принцип презумпцiї невин-

ностi закладено в Конституцiї України, питання про вину тiєї чи

iншої особи вирiшується органами попереднього розслiдування ще за-

довго до судового вироку.Вся глава 12 чинного КПК суперечить Основ-

113

ному Закону держави,нормам мiжнародного права. Абсурднiсть такого

стану очевидна, а проте вiн iснує i досi." [159].

Професор Мотовиловкер Я.О.в роботi "В чем суть наших разногла-

сий (о презумпции невиновности в уголовном судопроизводстве" зазна-

чає:"..... дiяльнiсть органiв слiдства та суду не тим вiдрiзняються

вiд наукової дiяльностi, що вона ненаукова або антинаукова, а тим,

що наукова дiяльнiсть закiнчується або пiзнавальним результатом, або

залишається без будь-якого результату, а процесуальна дiяльнiсть

слiдства i суду закiнчується юридичним результатом, навiть якщо

пiзнавальний результат недосягнуто." [163].З цим висновком важко не

погодитись.Тому, з метою з'ясування природи, механiзму, наслiдкiв

закриття кримiнальної справи за нереабiлiтуючими пiдставами нами

вивчено 500 архiвних закритих, за цими пiдставами, кримiнальних

справ, а також статистичнi данi УМВС в Iвано-Франкiвськiй, Тер-

нопiльськiй, Хмельницькiй та Житомирськiй областях.

Iз загального числа вивчених закритих кримiнальних справ,

близько 45 %, на нашу думку, закрито з порушенням норм дiючого зако-

нодавства.

Можна видiлити двi основнi групи порушень.

До першої групи слiд вiднести закритi кримiнальнi справи вiднос-

но осiб, вина яких у вчиненнi злочину недоведена.

Iз сутi статтей, якими регулюється порядок закриття кримiнальної

справи за нереабiлiтуючими пiдставами, видно, що закрити справу мож-

на тiльки у тому випадку, коли вина особи, вiдносно якої прий-

мається рiшення, безперечно доведена. Слiдчий повинен бути перекона-

ний, що ним використанi всi,передбаченi законом,засоби встановлення

iстини i,що iстина встановлена.Якщо iстина не встановлена, вина осо-

114

би недоведена вiдповiдно невиконанi завдання кримiнального судочин-

ства.В такому випадку закiнчити досудове слiдство слiдчий не має

права. Практика свiдчить про iнше.У бiльшостi випадкiв закриття

справи за нереабiлiтуючими пiдставами об'єктивна iстина по справi не

встановлюється.Розслiдування проводиться не якiсно, поверхнево.Вис-

новок про вину особи, як правило, не грунтується на зiбраних по

справi доказах або взагалi їм протирiчить.

Погоджуючись на закриття справи за нереабiлiтуючими пiдставами,

особи вiдносно яких приймаються рiшення, в бiльшостi випадкiв не мо-

жуть знати, що у їх дiях вiдсутнiй склад злочину, тому що вони не

мають вiдповiдної юридичної пiдготовки i вiд участi в справi захис-

ника, як правило, вiдмовляються. Але рiшення в справi приймають дип-

ломованi юристи-слiдчi, матерiали справи перевiряють начальники

слiдчих пiдроздiлiв та прокурори. Незважаючи на це, незаконнi

рiшення приймаються i залишаються в силi. Аналогiчнi приклади зус-

трiчаються досить часто.Серед вивчених 500 справ,закритих за не-

реабiлiтуючими пiдставами,нами виявлено 127 справ,тобто 25,4 вiдсот-

ка,в яких вина особи у вчиненнi злочину або беззаперечно не доведе-

на або взагалi вiдсутня.

До другої групи слiд вiднести закритi кримiнальнi справи з ма-

терiалiв яких вбачається, що особа, вiдносно якої закривається

кримiнальна справа, або вчинене особою дiяння являють пiдвищену

суспiльну небезпеку.Бiльшiсть таких порушень допускається при зак-

риттi справи за статтями 7,8,10 КПК, на аналiзi яких ми зупинялись

вище.

Iз 500 вивчених закритих справ за нереабiлiтуючими пiдставами,

86 справ (17,2 вiдсотка), на нашу думку, необхiдно було направляти в

115

суд з обвинувальним висновком.Обставини, якi б вказували на незнач-

ну суспiльну небезпеку цих дiянь або на можливiсть звiльнення особи

вiд кримiнальної вiдповiдальностi, в матерiалах справи нами не вияв-

лено.

Статистика свiдчить про те, що в останнi роки загальне число

осiб, якi вчиняють злочини по вiдношенню до загального числа зареє-

строваних злочинiв не перевищує 50 вiдсоткiв.Так, в 1993 роцi в

Українi зареєстровано 539299 злочинiв, а число виявлених осiб, що

вчинили злочини становить 242363, тобто 44,9 вiдсоткiв [164].З ура-

хуванням того, що окремi особи вчиняють по декiлька злочинiв не важ-

ко зробити висновок, що близько 50 % осiб, якi вчинили зареєстрованi

злочини, взагалi не встановлюються. Лотентнi злочини,