Чорнобильської катастрофи”. У них визначено 4 категорії зон радіоактивного забруднення, а також 4 категорії осіб, що вважаються постраждалими внаслідок Чорнобильської аварії 26 квітня 1986р.
Серед соціально-економічних прав громадян України важливе місце займає право на житло. Держава гарантує громадянам, що потребують соціального захисту, надання безоплатного чи за доступну для них плату житла. Важливою гарантією правї на житло є також неможливість примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Житловий кодекс України було прийнято 30 червня 1983р.
Громадяни України мають також інші права, крім згаданих раніше: кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав, моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної власності.
Згідно зі ст.50 Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Правовий статус іноземців в Україні та значення його розвитку
Подолання тоталітарної політики ізоляціонізму, інтеграція України до європейської та світової спільноти призвели до різкого збільшення числа осіб, які постійно або тимчасово проживають на території України, не маючи при цьому громадянства України, хоча на них і розпов-сюджується влада української держави. Це, в свою чергу, обумовлює актуальність проблеми правової регламентації проживання або перебу-вання в Україні осіб, що не мають громадянства України, — іноземців та осіб без громадянства (апатридів), а також впровадження відповідного організаційного механізму, який би забезпечив ефективну реалізацію правових норм.
Така регламентація, як свідчить досвід України, інших країн світу, здійснюється на трьох рівнях: конституційному, законодавчому та підзаконному. Міжнародно-правову регламентацію можна віднести до дру-гого рівня, оскільки згідно зі ст. 9 Конституції України „чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Украї-ни, є частиною національного законодавства України”.
Предметом конституційної регламентації є встановлення основ правового становища іноземців і осіб без громадянства, що, як правило, передбачає визначення їх правового режиму, обсягу їх основних прав, свобод і обов’язків.
У відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права Конституція України в ч. 1 ст. 26 закріплює для іноземців та осіб без гро-мадянства так званий „національний режим”, тобто щодо прав і обов’яз-ків вони прирівнюються до громадян України. В той же час національний режим, очевидно, слід розглядати як загальний принцип національного законодавства України, а не як буквальне прирівнення.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Конституції України принцип прирівнення діє в повному обсязі за умов, якщо
1) іноземці та особи без громадянства перебувають в Україні на законних підставах,
2) Конституцією, законами чи міжнародними договорами України не встановлюються винятки.
Таким чином, будь-які відхилення від національного режиму шляхом обмеження прав і свобод іноземців та осіб без громадянства можуть бути встановлені лише законом або ж міжнародним договором України.
Розглядаючи національний режим іноземців та осіб без громадянства саме як принцип законодавства, можна обгрунтувати різницю у кон-ституційно-правовому становищі громадян України, з одного боку, та іно-земців і осіб без громадянства — з другого. Ця різниця, як свідчить аналіз положень Конституції України, полягає ось у чому.
По-перше, як видно з ст. 24, принцип рівності щодо конституційних прав і свобод та рівності перед законом Конституція України закріплює лише по відношен-ню до громадян України.
По-друге, заборона екстрадиції іноземців державі та депортації за межі України стосується лише громадян України (ч. 2 ст. 25 Конституції України). Щодо іноземців, то подібна заборона може стосуватися лише тих із них, кому рішенням Президента України надано притулок в Україні.
По-третє, за межами України ч. З ст. 25 Конституції України гарантує піклу-вання та захист лише громадянам України.
По-четверте, іноземці та особи без громадянства користуються рівним захистом з боку Української держави по відношенню до своїх особових прав (право на життя, повагу до своєї гідності, свободу та осо-бисту недоторканність, недоторканність житла, таємницю листування то-що), а також економічних, соціальних та культурних прав, передбачених як для громадян України, так і для осіб, які не є її громадянами (право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, право на підприємницьку діяльність, працю, відпочинок, житло тощо). Проте вони позбавлені тих прав, як правило політичних, які згідно з Конституцією України гарантуються лише громадянам України. До них відносяться такі:
а) право у будь-який час повернутися в Україну (ч. 2 ст. 33 Кон-
ституції України);
б) право об'єднуватися у політичні партії та громадські організації (ч. 1 ст. 36 Конституції України);
в) право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському референдумі, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 38 Конституції України);
г) рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38 Конституції України);
д) свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ч. 1 ст. 39 Кон-ституції України);
є) право захисту від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43 Конституції України);
ж) право на соціальний захист (ч. 1 ст. 46 Конституції України);
з) право на безоплатне або за доступну плату житло (ч. 2 ст. 47
Конституції України);
і) право на доступне медичне обслуговування (ч. З ст. 49 Консти-туції України);
к) право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комуналь-них навчальних закладах на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України);
л) право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (ч. 5 ст. 53 Конституції України);
м) свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості,