Поняття та класифікація юридичних наук. - пояснення в процесі конкретизації; Наявністю особливостей правових приписів, що �...

Дипломна робота - Поняття та класифікація юридичних наук.

пояснення в процесі конкретизації; Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології; Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…в інших випадках, передбачених законом); Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об’єктивних змін в життєдіяльності суспільства.

Значення тлумачення.

Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права; Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми; Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві; Дає можливість заповнити прогалин в праві.

74. Способи тлумачення.

Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми.

Основними способами тлумачення є:

Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків; Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту; Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного; Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття; Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки; Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст.

75. Види тлумачення.

Тлумачення класифікують на різновиди за двома критеріями.

І. За обсягом:

Буквальне – зміст норми співпадає з словесним її виразом в статті; Поширювальне – зміст норми є ширшим її словесного виразу; Обмежувальне – зміст статті вужчий її словесного виразу.

ІІ. За суб’єктами:

Офіційне – здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесі застосування права.

В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на:

Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт; Легальне – засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений; Нормативне, що є обов’язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах…); Казуальне, що є обов’язковим при розгляді конкретної справи. Неофіційне тлумачення – здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах: Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі); Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.

76. Принципи права.

Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.

Принципи права:

Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність; Координують функціонування механізму правового регулювання; Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян; Формують правове мислення і правову культуру; Цементують систему права.

Форми існування принципів права різноманітні:

У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій; Я к правові орієнтації суб’єктів права; У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань; У вигляді вимог правового регулювання; У вигляді правових цінностей та ін.

Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.

Призначення правових принципів полягає у тому, що вони:

Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу; Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).

Залежно від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів). Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на: Загальноправові принципи: Принцип гуманізму – домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини; Принцип рівності громадян пред законом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом; Принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії; Принцип законності (правності) – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов’язками людини; Принцип взаємної відповідальності держави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов’язані взаємними правами і обов’язками. Міжгалузеві принципи – діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійснення правосуддя тільки судом); Галузеві принципи – притаманні окремим галузям права; Принципи інститутів – їх дія обмежена предметом їх регулювання.

77. Функції права.

Соціальне призначення права, цого місце і роль у системі соціального нормативного регулювання відображується у його функціях – основних напрямках впливу права на суспільні відносини.

Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальні функції права – це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так праву притаманні:

ідеологічна; економічна; політична функції та ін.

Спеціально-юридичні функції права

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23